У маленькому селі на околиці жив дідусь, який багато чого пережив за своє життя. Він був гордим батьком чотирьох дітей, які розлетілися по різних куточках світу, шукаючи своє місце під сонцем. Вони створили свої родини, зайнялися кар’єрою, і дідусь з радістю спостерігав за їх успіхами. Але час нестримно летить, і старий чоловік залишився на самоті у свої 80-ть років.
Дідусь був вже не такий міцний, як раніше, відчував, що не в змозі самостійно дбати про себе. Недуги прийшли несподівано, і вже не було сили, ні води нема кому принести, ні хліба купити. Звертатися за допомогою до дітей не хотів — вони, на жаль, були занадто зайняті своїми справами і власними сім’ями.
Одного разу, коли старий чоловік стояв на порозі свого будинку, відчув тяжкість в серці. І тоді він попрямував до сусідньої невеличкої хати, яку нещодавно зайняли молоді люди. І вирішив спробувати. Він зійшов униз з крутого пагорба і постукав у двері чужих людей.
Двері відчинила молода жінка з усмішкою. «Доброго дня, дідусю, що вас привело сюди?» — запитала вона лагідно. Дідусь не міг стримати емоцій, розповів про своє самотнє життя, про дітей, які давно роз’їхалися, і про свою неспромогу самостійно опікуватися собою. Молода жінка почула його історію і, не замислюючись, запропонувала йому власну турботу.
Так почалася нова сторінка в житті дідуся. Тепер у його будинку панувала турбота, любов і тепло. Жінка кожного дня прибігала до старого з нехитрими покупками — хлібом і молоком. Дідусеві цього вистачало для прожиття. Раз у тиждень вона прибирала його кімнату. І дідусь врешті запропонував молодій сім’ї перебратися у його просторий будинок. Місця вистачить на всіх.
Молоді господарі стали за рідних для дідуся, і він для них. Діти цієї молодої сім’ї з радістю перебралися до дідуся, слухають його оповіді про минуле, і вони разом проводять час у веселій атмосфері.
Молода жінка виявилася неймовірно турботливою і розуміючою, вона піклувалася про дідуся, як про свого рідного. І з кожним днем відносини між ними ставали теплішими. Вони разом готували обіди, ділилися радістю і турботами.
Дідусь більше не відчував себе самотнім, і він дякував долі за те, що він зустрів таких хороших людей. Минуло кілька місяців і дід переоформив будинок на своїх піклувальників. Старенький зрозумів, що справжні рідні — це ті, хто поруч у найтяжчі моменти. І тепер він відчував себе знову щасливим і оточеним любов’ю.
Життя дідуся змінилося напрочуд, він знайшов нову родину, де був цінований і за нього піклувалися. Але найголовніше, він переконався, що доброта і турбота — це те, що збагачує наше життя, незалежно від того, скільки родини у нас є.