Дідусь збирав речі внука, щоб відправити його у пPитул0к та не міг дитині про це сказати!

– Дідусю, коли я виросту, я зможу стати пілотом? Дивись, як я можу швидко бігати та кружляти навколо столу.

– Дідусю, ми що їдемо кудись? Чому ти тільки мої речі складаєш у сумку? Про свої ти забув?

Дідусь дивився на внука очима повними сліз. Йому було складно навіть говорити. Він не знав як має сказати улюбленому внуку, що відправляє його в інтернат! Як сказати рідній дитині, що ти не хочеш цього робити, але змушують обставини?

Два роки тому Діду Олексі привіз внука його син, який був дуже безвідповідальним та попросив, щоб він посидів з внуком декілька днів, оскільки мами у хлопчика не було – після народження сина вона зібрала речі та покинула дитину. Дідусь погодився, бо дуже любив внука, але пройшов вже не один тиждень, а син так і не з’являвся, а через 4 місяці подзвонив та сказав, що зустрів якусь жінку, але вона не знає про сина і він не збирається їй про нього казати, тому забирати Івасика він не буде і нехай ніхто його не шукає! Сказав, щоб тато до нього більше не дзвонив!

Після цього, майже два роки спільного життя з маленьким внуком були для дідуся найщасливішими! Малий Івасик повертав дідуся до життя, дідусь радів кожному слову та вчинку внука, сміх який лунав звідусіль викликав відчуття щастя. Звичайно, крім радощів було трохи скрутно, адже у дідуся була маленька пенсія на яку потрібно було утримувати їх двох, але він справлявся! Оскільки у нього було своє господарство, яке забезпечувало їжею : кури, город який він постійно обробляв, навіть мав невелику кізочку, тому з їжею у них проблем не було.

Думав дідусь звернутись до певних органів, щоб видали якусь допомогу, але обдумавши все, вирішив відмовитись від такого задуму, бо дитина у нього не законно перебувала і малого могли забрати у притулок для сиріт, тому дід вирішив ні до кого не звертатись. На жаль, його страхи справдилися — внука забрали…

Виною стала сварка з сусідкою. Дід не спілкувався з сусідкою, бо вона всюди пхала свого носа, була сварливою та завжди розпускала брехливі плітки, а він таке не любив. Ось одно літнього дня коза, яка паслась на вулиці зірвалась зі шнура і пішла в город баби Марусі й поз’їдала та потоптала посаджені полуниці. Якого крику було. Дід пропонував дати гроші на нові кущики полуниці, обіцяв, що сам посадить, все зробить, але баба Марія вже давно хотіла завдати діду доброї прочуханки. От вона і звернулась у службу опіки та повідомила, що з дідусем живе вже близько двох років маленький внук, якого покинув рідний тато напризволяще, а як старий чоловік може доглядати за малою дитиною, якщо за козою він не може простежити.

У дідуся на щастя у центрі опіки була добра знайома – коли дідусь ще викладав в університеті, він був її куратором.  Завдяки цьому Івасика не забрали відразу в інтEрнат, а вийшло домовитись, щоб на період оформлення документів про опіку, внук залишився поряд з дідусем. На жаль, це була максимальна можливість впливу знайомої у цій справі…

В опікунстві дідусеві відмовили та відразу повідомили, що завтра приїдуть по дитину.

Івасик дуже кричAв і пручався, коли його забирали дві жінки. Він дивився великими, 3аплаканими очима на дідуся, якого він дуже сильно любив і кричAв : Не віддавай мене! Дідусю, будь ласка, не роби цього! Я все буду робити, що ти скажеш! Я не спеціально розбив вікно! Я хочу бути з тобою, пробач мені! Дідусю!»

Дідусь ніяк не міг зібратись з думками. Йому було дуже важко після того, як забрали його Івасика – він погано спав, майже не їв та не виходив навіть на вулицю. Все змінило диво, яке зробила молодша донька баби Марії (сусідки, що повідомила службу опіки). Віка прогулювалась по подвір’ї матері та побачила старого сусіда і привіталась з ним. Почала розпитувати, як його здоров’я – Ніякого здоров’я та силу мене немає! Все завдяки твоїй матері..- відповів він сумним голосом. Леся почала розпитувати в чоловіка, що трапилось, а після цього відразу побігла шукати матір – з дому почали доноситись крики, вона не могла усвідомити, що її рідна мама таке вчинила.

На наступний день Леся поїхала в місто, щоб виправити те, що вчинила її мама. Відразу вона пішла у службу опіки та почала виясняти причини чому відмовили в опікунстві. Все було дуже очевидно, адже у дідуся був старий будинок у якому підлога була прогнивша, вікна деякі розбиті, трохи дах протікав та не було хороших умов для проживання дитини. На наступний день Леся написала про це на своїй сторінці в соціальній мережі – несподівано трапилось диво.

Через декілька днів Лесі приїхала з двома чоловіками, які прийшли до діда Олекси та сказали, що хочуть зміряти територію та допомогти йому полагодити будинок, щоб він зміг назад внука забрати. Дідуся поселили у сусідки баба Марії, яка собі бурчала під носа, але нічого не могла вдіяти, бо розуміла що всі ці проблеми завдяки їй.

Сотні людей вирішили допомогти маленькому Івасику та дідусеві Олексі знову возз’єднатись! Івасик ще не знав про це коли плакав за дідусем, але незабаром люди зроблять диво для їхньої маленької сім’ї.
Поряд з будинком було декілька наметів, з самого ранку та до пізньої ночі люди працювали. Жінки, чоловіки, які приїхали, щоб допомогти дідусеві працювали не покладаючи рук.

Зібралось дуже багато добрих людей довкола цієї сім’ї – робочий процес був у кожному куточку будинку: одні виносили сміття та непотріб різний, а інші все облагороджували та заносили нові речі. Допомагали як фізично, так і фінансово – хтось давав 100 гривень, а хтось 10 000 гривень, кожна гривня була цінна. У нас був навіть головний який відповідав за всі кошти та займався списком необхідних робіт, які ще потрібно зробити.

Приїхала бурова машина, яка пробурила свердловину й у нас з’явилась можливість провести в будинок воду, зробили каналізацію, а також повністю замінили підлогу в будинку – це була наша велика перемога, адже це життєва необхідність, а у дідуся не було можливості це все самостійно зробити.

Робота кипіла, перерви були тільки на обід – який готували дівчата відразу ж на подвір’ї. Сусіди також допомагали не мало – у них не було ніяких заздрощів та зл0сті, вони навіть не скаржилися на постійний шум. Вони з повагою ставилися до діда Олекси та любили малого Івасика. Вони також підгодовували людей які працювали на благо їхнього сусіда.

Деколи вечорами робітники влаштовували собі вечірні посиденьки біля вогню – вони спілкувалися, слухали історії діда Олекси: кумедні історії з молодості та повчальні життєві історії. З самого ранку вони знову приступали до роботи, не зважаючи на те, що вночі лягли пізно спати. Вони не жалілись на втому, навпаки у них було бажання якнайшвидше закінчити роботу! Лесю повідомили, що Івасика хоче всиновити якась сім’я, тому часу у них було обмаль!

Через 13 днів все було зроблено – будинок був повністю перероблений, зроблені ремонти, ванна з туалетом, новий дах, вікна, підлога. Все зроблене на совість! Найголовнішим проєктом робочих була дитяча кімната для Івасика – вони її зробили просторою та світлою, з гарним дитячим ліжком, зі столиком для навчання на з багатьма хлопчачими забавками.. На вулиці навіть зробили гойдалку для хлопця.

Потім ми боролись зі службою опіки, але вони вже були готові віддати дитину іншій сім’ї, але на той час вже ціле місто знало про цю ситуацію і під впливом громади діду Олексі не змогли відмовити.

Того дня біля будинку діда Олекси зібрало багато людей – вони чекали на приїзд дідуся та внука. Маленький Івасик не розумів, що відбувається. Всі ці люди вклали частинку себе, щоб допомогти повернути дитину додому та хотіли привітати його з поверненням! Всі раділи, кричали та вітали дідуся Олексу! У них все вийшло!

Потім всі роз’їхались, а хлопчик не міг зрозуміти, що відбувається, адже все було іншим – не знайомим, але дуже красивим. Він захоплено обдивлявся всі кімнати, дивився на те вікно, яке колись було розбите і бачив нове, велике вікно, а коли побачив власну кімнату – замість малої, темної кімнати однієї на двох з дідом, то не міг повірити, що це його. Івасик був дуже щасливий, бо все що він бачив пробуджувало в ньому надію на світле майбутнє.

Оцініть статтю
Джерело
Дідусь збирав речі внука, щоб відправити його у пPитул0к та не міг дитині про це сказати!