День, коли моя бабуся вийшла заміж за сина чоловіка, який залишив її біля вівтаря.
Моя бабуся 89-річна українка, і саме вона цього року стала героїнею найбільшого скандалу за всю історію нашого села на Черкащині, відтоді як колись дядько Іван вкрав гроші зі свята Івана Купала. А наше село бачило різне розбиті заручини, бійки на випускному, навіть як дах церкви обвалився Та це, ЦЕ перевершило всіх.
Все почалося, коли бабуся на вечорницях для пенсіонерів познайомилася з поважним дідусем.
Справжній пан, доню, казала вона мені, фарбуючи губи блідою рожевою помадою. І уяви собі, досі водить машину.
Бабусю, йому ж 91! Ви впевнені, що це вже добра ідея?
Ей, не перебільшуй. Хоч машина у нього є.
Їхнє захоплення було мов блискавка. Минуло лише три тижні, як він їй зробив пропозицію з перстенем. Хай і фальшивим, але жест цінний.
Я виходжу заміж у суботу, оголосила бабуся всім за родинним столом.
Мати моя мало не вдавилася варениками.
У суботу?! Це ж через пять днів!
Саме так. В моєму віці не час зволікати. Що, як не доживу до пятниці?
Купили сукню кольору перлини, скромну, але гарну. Замовили залу в домі культури поряд з церквою, сторгувались за коровай. Одна з тіток навіть зробила квіти з гофрованого паперу.
І ось настав великий день. Бабуся сяяла і в тій сукні, і з перлинним намистом, справжнім, що їй дісталось від мами, і особливо з незабутньою посмішкою, якої в неї не було багато років.
Зала була переповнена. Грала легка музика. Священник переглядав свою книгу. Все ніби було ідеально.
Окрім того, що жених не зявлявся.
Минуло двадцять хвилин.
Сорок.
Через годину один із троюрідних поїхав до нього додому.
Повернувся сам, з виглядом, ніби повернувся з похорон.
Він не прийде, сказав стиха.
По залі пронісся шепіт. Бабуся побіліла.
Як це «не прийде»?
Він злякався. Каже, що старий, раптом хворий стане, обтяжить тебе. Мовляв, буде краще так.
Бабуся мовчки сиділа з букетом білих троянд в руках.
Та тут двері рвучко розчинилися. Зайшов чоловік літ шістдесяти семи, статний, з густою сивиною і обличчям, де кипів гнів.
Де наречена?
А ви хто такий? озвалася тітка Оленка.
Я син того, хто тільки-но осоромив в цій залі цю прекрасну жінку.
Всі заніміли.
Він підійшов до бабусі й зняв капелюха.
Я прошу пробачення від імені нашої родини. Це неприпустимо.
Бабуся зиркнула на нього прямо в очі.
А скільки тобі років, хлопче?
Шістдесят сім.
Одружений був?
Вдівець. Чотири роки вже.
Діти маєш?
Троє. Дорослі, всі при сімях.
А працюєш?
Пенсіонер. Є пенсія, хатинка.
Бабуся задумалась. А тоді підвелась із паличкою, підійшла ближче.
Скажи, а ти боїшся відповідальності, як твій батько?
Ні. Я був одружений 35 років. То був щасливий час.
Як ставишся до шлюбу?
Вважаю, що це найкраще з того, що може статися в житті. Батько зробив велику помилку, змарнувавши такий шанс.
Бабуся оцінила його з ніг до голови, а тоді озирнулася на нас.
Зала оплачена. Їжа теж. Священник тут. Коровай коштував мені пів пенсії
Бабусю, ти жартуєш? прошепотіла я.
Ти зробиш мені честь?
Зала вибухнула криками, сміхом, хтось розлив узвар, інші навперебій почали знімати на телефони, не розуміючи до кінця, що відбувається.
Але ж я… ви…
Ти прийшов захистити мою честь. До того ж, я вже при параді вдруге цю сукню не одягатиму. То як, згоден?
Він розсміявся по-справжньому, від душі.
Надія, моя покійна дружина, завжди казала якось я зроблю щось зовсім шалене. Думаю, настав цей день. Давайте одружимося.
І вони одружилися.
Прямо там.
Священник мусив трохи віддихатися після церемонії. Одна з сестер настільки розплакалась, що змазала весь макіяж. Моя мама то сміялась, то витирала сльози й зовсім не знала, що казати.
Але вони одружилися.
На святі, коли різали торт (де імя першого нареченого заклеїли скотчем і маркером написали інше), я запитала в бабусі:
Бабусю, ти ж знала його лише дві години!
Вона світилася від щастя.
В 89 ніколи не пізно ризикнути. Хлоп добрий, пенсію має, жовчний ще не вирізали. Думаєш, я б упустила такий шанс?
Але ж він на двадцять два роки молодший!
Ото ж бо й воно, доню. Хтось же має котів моїх догледіти.
Минуло три тижні. Колишній наречений хотів зателефонувати вибачитися. Новий чоловік бабусі підняв слухавку й спокійно поклав.
А ще він готує краще за бабусю (чого вона нізащо не визнає), гарно танцює і возить її на всі обстеження старою, але вимитою до блиску «Ладою».
Учора бачила їх у парку він віз її в інвалідному візку, а вона бурчала:
Повільніше! Це не гонка!
Добре, моя королево, всміхнувся він.
Колишній наречений надіслав у подарунок блендер. Бабуся віддала його на розіграш у лотерею на «Бінго».
Тож скажіть: яка ще бабуся виходить заміж за 67-річного сина чоловіка, котрий покинув її біля вівтаря і якого ще сина вистачить духу прийняти пропозицію одружитися з жінкою, яка ще кілька хвилин тому мала бути його мачухою?
