Дарка повернулася додому раніше з провіантом від мами й тата. Вона дуже хотіла влаштувати сюрприз чоловікові, однак Тарас замість теплої зустрічі відправив жінку в магазин. Наслідки виявилися непередбачуваними.
Важка сумка боляче впивалася у плече, і Дарка не стримала короткого стогону. Поперек ниючий втретє за день нагадав про себе, і так вже набрид за останні два місяці, що жінка змирилася із цим супутником. Вона обережно опустила торби на вибоїстий тротуар зупинки.
З глибоким зітханням Дарка дивилася перед собою. Малюк всередині незадоволено затріпотів. Шостий місяць вагітності не жарти, ще й коли вирішила піднести сюрприз і повернулась із Фастова в Київ на три дні раніше, ніж домовлялися. Вона так скучила, що рахувала кожен стовп за вікном маршрутки від Яготина.
Як там зараз Тарас? Напевно, навіть не здогадується, що вона вже ось-ось біля дому тільки десять хвилин пішки. Дорога повз знайомі багатоповерхівки тягнулася немов вічність. Сумки з баночками варення, домашнім салом, яблуками з саду тягнули додолу, хоч стій та падай.
Зробивши пів ста метрів, Дарка зрозуміла: не витримає. Спина відмовляється працювати.
Вона ввела номер чоловіка.
Тарасику, це я, шепнула в трубку, коли почув його голос.
Дарко? Що трапилось? аж подих збився.
Все гаразд, я приїхала, стою на зупинці біля нашого будинку. Вийди зустріти, бо руками вже не тримаю ті сумки матуся з татом як завжди, все дали.
Телефон замовк, Дарка навіть глянула: може, відключився?
Ти на зупинці? видав Тарас тонко. Просто зараз? Ти ж мала приїхати аж через три дні! Чом не попередила?
Хотіла хоч раз здивувати, надула губи Дарка. Тарасику, ти не радий? Зовсім стомилась, виходь уже!
Стій! вигукнув він, не йди сюди! Слухай… Дарко, вдома нічого, порожньо я все вчора доїв, окрім старого житнього. Давай так: може, ти заскочиш до «Сільпо» на розі, купиш шмат гарної свіжої яловичини? Я сьогодні на роботі не був, взяв вихідний, хочу приготувати домашній обід ти вдома, і все, як у людей.
Яке мясо, Тарасе? розгубленість затулила думки. Почуй мене: я вагітна, шостий місяць, з двома важелезними сумками! Мені боляче, я ледве стою! Є вдома картопля, яйця, я просто хочу поїсти і прилягти на ліжко.
Ти не розумієш, Тарас заговорив швидко, захлинаючись, Я хочу все ідеально! Магазин же тут поруч. Візьми мяса, картоплі, бо наша вже геть змарніла… ну хто-небудь допоможе тобі донести, або потрошку, по трохи… Заради нас обох! Я все зроблю вдома, дотягнеш і відпочинеш.
Дарка опустила очі на червоні долоні. В грудях наростала хвиля образи.
Тарасе, ти збагнув, що сказав? голос затремтів. Я вагітна, повернулась здалека, а ти просиш мене ще й мясо понести з магазином?
Ти не міг просто вийти й пройти хоча б ті десять хвилин до зупинки?
Я тут зайнятий приготуванням! Якщо зійду, все піде нанівець. Дарцю, благаю! Купи яловичину грам 800, та скількись картоплі. Я почекаю, тільки не піднімайся одразу!
Він скинув виклик. Дарка довго стояла, дивлячись на згаслий екран, не вірячи почутому. Хотілось розплакатись посеред безлюдної вулиці під світлом ліхтаря замість обіймів і теплоти дома знову тягти торби і шкандибати в «Сільпо». «Може, насправді він готує щось неймовірне?» майнула думка. Вона утерла слізу, взяла ношу й попленталася до магазину.
У «Сільпо» Дарка ледве штовхала візок, ловлячи співчуття від сонного охоронця. Мясо важке, а сітка картоплі взагалі неможлива. Коли, нарешті, вибралась із пакунками на свіже повітря, пальці не розгинались.
Дзвінок.
То ти купила? підбадьорено пролунав Тарас.
Купила, видихнула крізь зуби Дарка, я вже біля підїзду. Відкривай.
Почекай! Не підіймайся! Сядь на лавочку, лиш десять хвилин! Я тут швидко закінчу!
Десять хвилин? Дарка таки підняла голос, незважаючи на самотніх перехожих. Я ледве стою!
Сюрприз іще не завершено! Якщо зараз прийдеш усе насмарку. Трошки посиди, подихай повітрям… Пять хвилин, клянусь!
Дарка важко опустилась на лаву біля підїзду. Сумки бухнулись долі. Хотілось жбурнути цю сітку мяса під вікно третього поверху.
Минуло десять хвилин, потім двадцять. Вона подумки уявляла: а раптом він дійсно готує щось незвичне, щира несподіванка? Може, кухня у квітах, вечеря при свічках, чи дійсно згадує, якою дорогою для нього стала його Дарка?
На тридцять пятій хвилині підїзд скрипнув. Вискочив Тарас футболка навиворіт, голова розкуйовджена, від нього тягло запахом хімії.
О, ти тут! ніяково посміхається, підхопив сумки. Ну чого ти така зла? Диви, яка погода…
А ти чого мокрий, та ще й пахнеш?
Все побачиш, зараз швидше додому!
Ліфт доставив їх на поверх. Тарас врочисто відкрив двері, чекаючи захоплення. Дарка ступила до квартири й відчула різкий запах хлорки і дешевої «морської свіжості».
Пройшла в кімнату, заглянула на кухню, до ванни. Квартира сяяла чистотою, речі розставлено, пил стерто, нова чиста доріжка чекає на гостей.
Ну як? світився Тарас, мов новенька гривня, Сюрприз!
Дарка дивилась крізь нього.
І це все? ледь чутно.
Та як «все»? Ти подивись я три години мостився, підлогу митому навіть під диваном! Весь посуд перемив, унітаз блищить. Хотів, щоби ти повернулася в чистоту, без домашніх клопотів. Поки ти в магазині прибрав як умів.
Дарка ледь стримала сльози.
Значить, ось ці три години з важкими сумками я стояла на вулиці, а ти шваброю махав замість просто обійняти мене? Я ж просила…
Я хотів як краще! Ти завжди казала, що я нічого не допомагаю ось і довів! Не встиг через твою несподіванку, довелось тебе затримати, щоб довершити ідеал. Замiсть «дякую» чую… Але тут така чистота, як у музеї навіть у день весілля так не блищало!
Дарка рвучко підвелася.
Та ні! Мені не треба цей ідеал! Мені було боляче, я одна йшла по ночі, ноги й руки відмовляють! Я не заради митої підлоги з тобою… Я вагітна, Тарасе! Треба лише, щоб ти просто дочекався й провів додому, решта несуттєва.
Тарас вкотре почервонів, кинув ганчірку у відро.
Тобі не догодиш! Я стараюся, сюрприз роблю! А ти тільки себе й жалієш! Я хоч одну ніч не спав, думав, як здивувати, а ти тільки про свою спину…
Дарка закрила обличчя руками.
Ти не розумієш, схлипнула. Твої підлоги мені шкоди наробили більше, ніж брудна кухня.
Ти сама сюрприз зіпсувала! Якби приїхала у четвер, усе було б інакше. Ти невдячна, Дарко!
Тарас грюкнув дверима спальні.
Дарка сіла на краю стільця, дивлячись на пакунок мяса. Їй стало зле, знову підступила нудота.
Через десять хвилин Тарас обережно привідкрив двері кухні.
То що, готувати мясо? Чи й їсти не хочеш, щоб мене позлити?
Не треба, тихо сказала Дарка. Дай мені спокій, я хочу просто поспати.
Як хочеш! почувся ображений голос і грюкнули двері.
Дарка пошкандибала у ванну, глянула в дзеркало на змучене обличчя, темні кола. В автобусі вона уявляла, як він обійме, прошепоче: «Слава Богу, що ти вдома…» Замість обіймів сварки і нові докори.
Вже наступного ранку Дарка зібрала речі й поїхала назад у Фастів, прямо до батьків.
Рідня й свекрухи умовляли: «Не гарячкуй! Дай час, Тарас вибачиться…» Тарас теж телефонував, обіцяв змінитись. Але для себе Дарка остаточно вирішила: з таким чоловіком їй не по дорозі. Навіщо родина, якщо чоловік вважає чисту оселю важливішою за здоровя та спокій дружини й малюка?
Тільки того й треба нам у житті, щоб поряд була людина, котра перша підставить своє плече, а не просто помиє підлогу.
