Свекруха та її дачні ігри
Нещодавно моя свекруха, Оксана Дмитрівна, висловила таку новину, що я аж рота роззявила. Виявляється, цього літа вона забирає на дачу онуків від своєї доньки Марічки — Софійку та Василька, а нашу Даринку, нашу шестирічну дитинку, вона мовляв вирішила привезти до нас на все літо! І це без жодної натяки на обговорення! Коли я з Андрієм, моїм чоловіком, спробувала обуритися, Оксана Дмитрівна лише фуркнула: «Все по-чесному, Ганно! Я ж не можу всіх онуків на дачу взяти!» По-чесному? Це що, тепер наше життя має підлаштовуватися під її царські накази? Я досі киплю, і мені потрібно виговоритися, бо інакше я просто вибухну.
Все почалося пару тижнів тому, коли свекруха подзвонила і між іншим озвучила свої «плани». Я тоді ще не зрозуміла, до чого вона веде. «Ганнусю, — каже, — я цього року беру Софійку та Василька на дачу. Вони вже великі, з ними легко, а Даринка нехай у вас побуде». Я спочатку подумала, що вона жартує. Даринка обожнює дачу Оксани Дмитрівни — там садок, гойдалки, річечка неподалік. Кожного року вона їздила туди на пару тижнів, і ми з Андрієм були лише раді: Даринка щаслива, ми відпочиваємо. Але щоб свекруха вирішила взагалі не брати нашу донечку, а замість цього привезти її до нас на все літо, як посилку? Це вже занадто!
Я одразу сказала Андрію: «Ти чув, що твоя мама вигадала? Чому вона вирішує за нас?» Андрій, як завжди, спробував згладити кути: «Ганно, ну мама ж хоче з онуками від Марічки час провести. А Даринка й удома добре, ми самі з нею впораємось». Впораємось? Звісно, впораємось, але справа не в цьому! Чому Оксана Дмитрівна не запитала нашої думки? Ми з Андрієм працюємо, у нас свої плани на літо — хотіли взяти відпустку, поїхати з Даринкою до моря. А тепер що? Нам скасовувати все, тому що свекруха так вирішила? І головне, ця її фраза про «чесність» — наче вона нам послугу робить!
Я вирішила поговорити з нею напряму. Подзвонила і кажу: «Оксано Дмитрівно, чому ви не порадилися? Даринка любить дачу, а ми розраховували, що вона, як звичайно, проведе там час». А вона у відповідь: «Ганно, не починай. Софійка та Василько давно в мене не були, я їх беру. А Даринка ваша, ось ви й займайтеся». Я ледь слухавку не впустила. Займайтеся? Це що, Даринка тепер не її онука? І чому Марічкині діти в пріоритеті? Я знаю, що Марічка, донька свекрухи, живе ближче до дачі, і Оксана Дмитрівна завжди більше возиться з її дітьми. Але так відверто ставити їх вище за Даринку — це вже нахабство.
Я намагалася пояснити, що у нас свої плани, що Даринці буде прикро, що вона не їде на дачу. Але свекруха обірвала: «Ганно, не драматизуй. Даринка й удома посидить, а я не ґумова, усіх не відвезу». Не ґумова? А хто її просив бути ґумовою? Ми ніколи не нав’язували Даринку, завжди домовлялися заздалегідь. А тепер вона просто ставить нас перед фактом. Андрій, замість того щоб підтримати, лише здвигає плечима: «Мама краще знає, Ганно. Не сваріться». Не сваріться? Та я вже на межі, щоб сама зібрати Даринку й відвезти на цю дачу, нехай Оксана Дмитрівна спробує відмовити своїй онучці в очі!
Найприкріше — це для Даринки. Вона вже питає: «Мамо, а коли ми поїдемо до бабусі на дачу? Я хочу на гойдалки й ягоди збирати!» Я не знаю, що їй відповісти. Сказати, що бабуся обрала інших онуків? Це ж дитина, вона не зрозуміє, але буде сумувати. А я не хочу, щоб моя донька почувалася менш любиЯ підіваю до вікна і бачу, як наш кіт Плюш мрійливо дивиться навпростець, немов він теж розуміє цю всю несправедливість.
