Ці двері не для тебе: історія кохання, зради та сімейних спадків
Настя якраз збиралася лягати спати, коли раптом почула несподіваний стукіт у двері. Неохоче накинула халат, підійшла та відчинила. На порозі стояв він її колишній чоловік, Березань.
Ти? скрикнула вона, прищулившись. Що тобі треба?
Треба поговорити. Впустиш? вона впізнала цей брехливий усміх. Та я ж тут не чудило якесь.
Настя неохоче відступила. Березань увійшов, пройшов у вітальню, сів на диван і оглянувся.
Нічого не змінилося, провозвісив він. Жодного ремонту, жодної зручності. Навіть час тут стоїть.
Мені так подібалось. Ти прийшов звіряти плани? А може, запропонуєш купити фарму?
Вона вже давно не боялася бути з ним різкою. Колись, звичайно, мовчала, ковтала образу, терпіла його зневажливі погляди. Але тепер? Навіщо? Вони вже роки були чужими, якщо не воріжками. Їхня донька, Соломія, давно виросла жила своїй життям і з батьками спілкувалася рідко.
А тут пахне смачно, раптом змінив тему Березань. Готуєш? Частуватимеш?
Настя усміхнулася про себе. Вона знала, що пару місяців тому він розійшовся з новою дружиною тією самою Даринкою, заради якої покинув родину півтора роки тому.
Той вечір так і залишився у її памяті. Березань прийшов з роботи й почав безсоромітньо збирати речі.
От і все, йду. У мене давній роман. Ти ж знала, але вдавала, що не бачиш. Набридло.
Тоді Настя завмерла, не вірячи. Але вона й справді знала. Даринка, двадцятирічна практиканткa з його офісу, за кілька тижнів перевернула йому світогляд. Її найкраща подруга, яка працювала у тій самій компанії, розповіла все. Але вона, придушивши гордість, вирішила не руйнувати сімю заради миттєвого захоплення. Думала йому звісно. Не звісно.
Березань пішов, зняв квартиру й подіяв на розлучення. Як «порядний чоловік», відмовився від своєї частки в спільній оселі.
Живи тут із Соломією. Мені нічого не треба.
Настя проплакала не одну ніч. Намагалася його повернути. Але він лишався байдужим і самозадоволеним.
Нарешті я закоханий, відповідав. Це справжні почуття. А у нас було пусто.
У той складний час підтримку їй давала лише свекруха, Марічка Григорівна. Вона вже хворіла, і Настя допомагала їй, як могла: возила по лікарям, прибирала, ходила до аптеки. Березань зявлявся рідко у нього жі була «нова родина».
Марічка Григорівна відкрито віддала перевагу Насті. Розчарувалася в синові, не хотіла його бачити. А потім померла. Настя була поруч до останнього подиху, організувала похова. Березань зявився лише на панахиду.
Через два тижні після поховань він дізнався про заповіт. Мати залишила квартиру не йому, а Насті.
Ти вона влізла до неї в ласку! Годувала, втиралася, як свята! Лицем! кричав тоді Березань.
Настя мовчала. Вибір був свекрухин Вона глянула у вікно, де відбивався блідий місячний сонячний промінь, і зрозуміла: тепер нарешті може дихати вільно.
