Сьогодні я сидів біля вікна на кухні й дивився, як мій онук Богдан кидає камінці у сусідського кота. Хлопцеві ледь виповнилося сім, але в його рухах вже відчувалася злість, що мене непокоїла.
Богданку, негайно припини! гукнув я, відчиняючи кватирку.
Він навіть не обернувся. Підібрав більший камінь і знову запустив у тварину. Кіт жалібно нявкнув і зник за гаражем.
Я зітхнув і пішов одягатися. Треба було спуститися в двір і поговорити з хлопчиком. Та знав від цього мало толку. Богдан мене не слухав, грубив, а іноді й взагалі тікав додому скаржитися матері.
У підїзді зустрів сусідку Наталку Петрівну.
Василю, ти бачив свого онука? обурено спитала вона. Знову мого Барсика ганяє!
Бачив, Наталко. Зараз поговорю з ним.
Та що з ним говорити! Краще б із Соломією поговорив. Це все її виховання, а точніше його повна відсутність.
Я мовчав. Сперечатися не хотілося, але й погодитися не міг. Соломія моя донька, і як би там не було, захищати її доводилося.
У дворі Богдан вже знайшов собі іншу розвагу відривав крила мухам, яких зловив у банку.
Богданку, що ти робиш? я присіпортувався біля нього на лавку.
Досліджую, буркнув хлопчик, не піднімаючи голови.
Що саме?
Як вони житимуть без крил.
Навіщо тобі це знати?
Богдан знизав плечима.
Цікаво.
Я обережно взяв банку з його рук.
Знаєш, мухи теж живі істоти. Їм боляче, коли їм шкодять.
Та й що? Вони ж огидні.
Богдан, не можна робити боляче іншим, навіть якщо вони тобі не подобаються.
Хлопець подивився на мене з таким виразом, ніби я говорив китайською.
А мама каже, що якщо хтось слабкіший, то його можна не боятися.
Я відчув, як серце стиснулося. Невже Соломія справді так вчить дитину?
Мама багато що каже, але не все правильно. Сильні мають захищати слабких, а не ображати їх.
Дурниці якісь, відмахнувся Богдан і побіг до гойдалок.
Ввечері я вирішив поговорити з донькою. Соломія прийшла за сином близько восьмої, як завжди втомлена після роботи й роздратована.
Тату, ти його хоча б погодував? спитала вона, навіть не привітавшись.
Звісно, погодував. Соломіє, нам треба поговорити.
Про що? донька нервозно крутила ремінець сумочки.
Про Богдана. Про його поведінку.
Соломія заплющила очі.
Знову скарги? Тату, йому сім років! Усі діти в такому віці бешкетують.
Це не бешкет, Соломіє. Він мучить тварин, грубить дорослим, нікого не слухає.
І що ти пропонуєш? Замкнути його вдома?
Я пропоную зайнятися його вихованням. Пояснити, що добре, а що погано.
Соломія хмикнула.
Тату, часи змінилися. Тепер треба бути жорстким, щоб вижити. Я не хочу, щоб мій син виріс слабаком, якого всі будуть ображати.
Але є різниця між силою та жорстокістю!
Яка різниця? Головне не дати себе в обиду.
Я подивився на доньку і не впізнав її. Де та добра, чуйна дівчинка, яку я виховував? Коли Соломія стала такою цинічною?
Богдане, ідемо додому! гукнула вона у бік дитячого майданчика.
Хлопчик неохоче підійшов.
Діду, завтра прийду? спитав він.
Звісно, онучку.
Соломія взяла сина за руку і повела до виходу з двору. Біля калітки вона обернулася.
Тату, не забивай йому голову дурницями про доброту і справедливість. Життя жорстока штука.
Після їхнього відходу я довго сидів на лавці, думаючи про те, де помилився у вихованні доньки. Соломія росла звичайною дитиною, не гіршою і не кращою за інших. Вчилася посередньо, але старанно. Допомагала по господарству, не грубила. Що ж сталося далі?
Наступного дня Богдан прийшов до мене у поганому настрої.
Що трапилося? спитав я, помітивши подряпину на його обличчі.
Олесь дурень подряпав, буркнув хлопчик.
А за що він тебе подряпав?
Нізащо. Просто так.
Я не повірив. Олесь був спокійним хлопцем, жив у сусідньому будинку. Я знав його і його батьків.
Богдане, скажи правду. Що ти зробив Олесю?
Та нічого особливого, онук ухилявся від мого погляду. Просто взяв у нього цукерку.
Взяв чи відібрав?
Ну… відібрав. Але я ж його не побив!
А він не хотів ділитися?
Не хотів. Жадібник.
Я зітхнув.
Богдане, не можна відбирати чужі речі. Якщо хочеш цукерку попроси або купи собі.
Навіщо? Він слабший за мене, значить, я сильніший. Мама каже, що сильний завжди правий.
Мама помиляється.
Богдан здивовано подивився на мене.
Мама не може помилятися. Вона доросла.
Дорослі теж помиляються, Богданку. І твоя
