Це твоя мати тож це твоя відповідальність! сказав він, але вона вже була на межі.
Марія застібала куртку сина, стиснувши зуби, щоб не піддатися роздратуванню. Попереду черговий примусовий візит до свекрухи, жінки, з якою вона ніколи не знаходила спільної мови. Їхні стосунки завжди були напруженими.
Галина Ковальчук давно вирішила, що Марія невідповідна дружина для її сина. Щоб вона не зробила, завжди знаходилася критика, нарікання чи образа.
Маріє, що знову? зітхнув Андрій, спостерігаючи за її роздратованим виразом обличчя. Тобі не хочеться їхати, так?
Марія сердито сопнула і заперечливо похитала головою.
Серйозно мене про це питаєш? Андрію, ти ж прекрасно знаєш, чому я не хочу туди їхати!
Її очі спалахували гнівом.
Знову вона мені читатиме нотації, придиратиметься, вишукуватиме те, чого нема! Знову казатиме, що я погано виховую нашу дитину! А її зовсім не хвилює, що я працюю, веду господарство, готую, прибираю та оплачую всі рахунки! Це я утримую сімю, Андрію!
Та ти ж цілий день вдома пожав він плечима.
Марія звуженими очима подивилася на нього.
Серйозно? Думаєш, я просто сиджу та дивлюся в стіну? А може, гроші самі падають на картку?
Я теж працюю, буркнув він, образившись. Не моя провина, що заробляю менше.
Правда була в тому, що Марія, працюючи дизайнеркою, отримувала втричі більше за нього. Це вона тягнула на собі фінансовий тягар.
Може, поїдеш сам? спитала вона, сподіваючись.
Маріє, сьогодні День Матері! Ти не можеш просто її ігнорувати!
Вона стиснула губи й допомогла синові вдягнутись. За дві години вони вже були в будинку Галини.
У вітальні, як завжди, вже чекала Олена племінниця Андрія. Марія давно помітила, що Галина ставиться до неї як до принцеси, а власного онука ледь помічає. Але чого дивуватися батьки Олени загинули пять років тому, і Галина взяла її під опіку.
Навколо сиділи сестри Галини, пили каву й гучно сміялися.
І раптом прозвучали слова, які все змінили.
Я прийняла рішення, оголосила Галина. Записую свою квартиру на Олену. Андрію, у тебе вже є свій дім.
Андрій навіть не зреагував. Лише кивнув.
Через кілька днів усі документи були готові. Квартира офіційно належала Олені за умови, що вона заселиться туди лише після смерті бабусі.
Але доля розпорядилася інакше.
Інсульт прикував Галину до ліжка, залишивши її зовсім безпорадною.
Нам треба переїхати до неї, сказав Андрій. Вона сама не впорається.
Марія відчула, як у неї стиснувся шлунок. Вона вже знала, що це означає.
Це вона годуватиме її, мити, перевязувати додаючи це до роботи та виховання дитини.
Але вона промовчала.
Минали тижні, і Марія не мала хвилини спокою.
Доки одного вечора не вибухнула.
Андрію, квартира твоєї матері належить Олені. Може, вона має нею опікуватися?
Олена навчається, Маріє. І у неї хлопець. Вона ж не може його сюди привезти!
Марія гірко, з ненавистю засміялася.
Андрію, я більше не витягну!
Він склав руки на грудях.
Ага. Тобі вже набридло?
Її руки затремтіли.
Я задихаюся! Ти, твоя мати, наша дитина, моя робота ЦЕ ЗАБАГАТО!
Та ти ж працюєш вдома відповів він із глузливим усміхом.
Її погляд став крижаним.
І що з того? Думаєш, це не справжня робота?!
Серце билося, наче божевільне.
Знаєш що? Тепер це ТИ будеш доглядати свою матір!
Вона моя мати, але твоя свекруха! То твій обовязок! Хочеш, щоб я її мив?!
Тиша.
А потім Марія спокійно, але холодно промовила:
Я тобі нічого не винен.
Андрій знизав плечима.
Ну тоді найми сидлку!
О, справді? Ти їй заплатиш?
Чому це я маю платити?!
Тоді сидлки не буде.
Вона схрестила руки.
Можеш сплачувати її з пенсії твоєї матері. Або зі своєї зарплати?
Обличчя Андрія спотворене гнівом.
Навіщо тоді мені дружина?!
І це став той момент.
Щось у Марії розірвалося назавжди.
Все стало ясним.
Андрій усі ці роки просто користувався нею.
А Олена? Вона так і не прийшла до бабусі жодного разу.
Тієї ночі Марія не змкнула очей.
А вранці вже знала, що робити.
Коли Андрій пішов на роботу, вона спакувала речі, забрала сина й пішла.
Залишила одне повідомлення, а потім заблокувала його номер:
«Більше не буду тягнути це сама.»
Вечором Андрій прийшов до неї розлючений.
Повертайся, або я подаю на розлучення!
Марія ледь посміхнулася.
Подавай. Я саме збиралася це зробити.
Вперше він не знайшов слів.
Але вона не чекала виба
