Це не твоя дочка, ти зовсім сліпий?
Я зустрічалася зі своїм майбутнім чоловіком трохи менше року. Коли я познайомилася з його мамою, й уявити не могла, наскільки її ставлення до мене та до нашої донечки, яка народилась вже після весілля, буде підозрілим і настороженим. Справа в тому, що наша дівчинка народилася класичною блондинкою з волошковими очима, а чоловік разом із своїм молодшим братом темноокі й смагляві, з рисами, притаманними ромам.
Коли я ще лежала в пологовому, мені перетелефонувала свекруха, привітала і сказала, що хоче побачити онучку. Тож наша зустріч відбулася одразу. Обличчя свекрухи стало суворим, і прямо в коридорі пологового вона випалила:
Що, підмінили дитину?
Всі, хто був поруч, завмерли від несподіванки, а вона дивилася просто крізь мене, чекаючи пояснень. Я розгублено відповіла, що ніхто нічого не підмінював я майже не відходила від дитини.
Другу свою думку свекруха не озвучила, але виразно написала її на обличчі. Дома, коли ми вдвох із чоловіком милувалися донечкою, вона сказала:
Це не твоя дочка, ти що, осліп?
Чоловік остовпів від таких слів, але мати не замовкала:
Подивися на неї, вона зовсім не схожа ні на тебе, ні на Оленку. Замислись чому так? Ти впевнений, що це твоя кров?
Чоловік став на мій захист просто виставив матір за поріг. Мене образило до сліз, ми так чекали на цю хвилину, вагітність була складною, але донька народилась здоровою, і я видихнула з полегшенням, почувши її голосний плач. Лікар жартом зауважив:
О, яку співачку ви народили, такі легені ще не раз почуєте!
Я тихо усміхнулась, доню поклали мені на руки, і нас перевели до палати. Кожен день до виписки я уявляла родинні свята, планувала, як будемо всі разом, а тут
Після візиту свекрухи настрій був зламаний. Вона ніби з глузду зїхала, і навіть коли син її не підтримав, продовжила війну. Обірвала чоловіка дзвінками, а її рідкісні візити супроводжувалися дошкульними натяками і підозрами, спрямованими і проти мене, і проти нашої радості.
Свекруха ніколи не брала дочку на руки, намагалася лишитися з чоловіком наодинці, й вимагала ДНК-тест. Я все чула з сусідньої кімнати: вона огризалася, як могла. А чоловік намагався її переконати, що все добре, і він мені довіряє, але вона тільки насміхалася:
Ну то перевіримо!
Врешті, не витримавши цих виступів, я ввійшла до кухні на чергову їхню дискусію:
Скільки вже можна слухати ці нісенітниці? Хочете тест давайте зробимо, гарну рамку замовимо, а результат повісимо над ліжком. І будете з гордістю милуватись, що тато це тільки ви!
В її очах блискала лють, але я іронізувала так, що все було зрозуміло без слів.
Зрештою тест зробили. Чоловік навіть не став його відкривати він і так знав що там, а свекруха, переглянувши, повернула папірець мені. Я вже не втрималася:
Яку раму обираєш: світлу чи темну?
Вона аж почервоніла:
Вона ще й зі мною глузує! Мабуть, знайома підробила! Ось мій молодший син онука вилита, смаглява, з чорними очима! Там одразу видно, що свій!
Одним словом, тест, якого вона так вимагала, нічого не змінив. Війна тривала. Минуло пять років у постійній напрузі. Я вдруге завагітніла, на три місяці пізніше за дружину брата чоловіка. З їхньою родиною ми ладнали прекрасно й тільки знизували плечима, коли свекруха знову починала підозрити щодо батьківства нашої Марічки.
У другої дитини брата також була донька. Всі прийшли зустрічати молодих батьків з пологового, і коли я підняла край ковдрочки не стримала сміху: там лежала маленька копія нашої доньки! Всі подивились на мене, а я, зі сльозами на очах від сміху, промовила:
Ну зізнавайся, ти теж від мого коханця?
Всі зрозуміли жарт, підтримали. Лише у свекрухи лице стало кольору борщу. Вона не промовила ані слова. То був переломний момент наших стосунків. Спершу вона просто замовкла, а коли я вперше побачила, як вона грається з ляльками разом із донькою, зрозуміла: лід скрес.
Тепер Марічка стала її найулюбленішою онукою, нашою донею, моя ягідка й так далі. Дарує їй подарунки, балує, ніби хоче надолужити всі ті роки, коли бачила у нас ворогів. Злоби в мені вже немає, але осад залишився. Маю надію, що з часом і він зникне.
