Сьогодні мені виповнюється двадцять років. Не дивлячись на свій невеликий вік, я вже маю дитину, якій незабаром буде три роки, та чоловіка, який любить нас з донькою, найбільше всього на світі.
Попереджуючи всі здогадки, про нагуляну дитину, можу запевнити що це не так. Моя донька один із наслідків зґвалтування, яке я переживаю до сьогодні. Cтpашні сни бачу кожну ніч, вже й не пам’ятаю, коли в останнє нормально спала. Довіра до людей повернулась, але ще не остаточно. Завжди очікую якусь підставу. Можливо, це й на краще. Адже довіряючи сліпо, можна потрапити в западню, з якої потім просто не змога буде вилізти.
Мені було шістнадцять років. Того дня я поверталась додому з репетиції випускного вальсу. Вже смеркалось, лягав сірий туман на місто. Вечір був дуже теплий, навіть задушливий. Коли я вийшла на свою вулицю, й до будинку залишалось менш як п’ять хвилин дороги, в очах різко потемніло, а в голові дзвеніло, ніби хтось вдарив залізною палицею по металевій сковорідці. Тоді я випала з реального світу на всю ніч. Прийшла в себе від холоду, який пронизував майже до кісток. На мені не було одягу, а навкруги сухі кущі та височезні дерева. Що сталося, зрозуміла відразу. Зайшла свій подертий одяг, який валявся навкруги, натягнула на себе, та пошкандибала шукати дорогу. Мене додому привіз старенький дідусь, який їхав зі свого села на ринок в місто.
—Що ж з тобою сталося, доню? Можливо не додому, а до поліції відразу? Батькам з відділку зателефонуєш.
—Краще додому. Батьки дуріють там, напевно…
Через місяць, виявилось, що я вагітна. Всі говорили мені позбутися вагітності. Я вже майже була готова це зробити. Коли ми приїхали до лікарні, сидячи під кабінетом, думки мене огортали. Не змогла цього зробити.
Я багато плакала. Довелося відкласти вступ до університету, та решту планів. Батьки мене підтримували, проте все одно довелося відвідувати психолога. Незабаром народилась дівчинка. Така гарненька, зі світлим кучерявим волоссям, геть як янголя. Коли нас перевели в післяпологову палату, я довго стояла над люлькою, та не могла повірити, що таке диво могло з’явитись від такого брудного вчинку. Та в чому винна дитина? Вона не просила, щоб її привели на цей світ. Ще під тим зловісним кабінетом я думала про це, а тепер була впевнена, що вчинила вірно.
Дівчинка росла, виховували всі родиною. Мама взяла на себе догляд за нею на день, щоб я могла відвідувати університет, решту часу малеча проводила зі мною. Всі намагались дати дитині всю любов та доброту, яку тільки мали. Якось я попросила маму:
-Мам, я не хочу, щоб донька колись дізналась про ту ситуацію. Ніколи.
Мама тільки кивнула на знак згоди. Згодом, я зустріла хлопця, який тепер став моїм чоловіком. Розповіла, як на світ з’явилась донька. Він з розуміння поставився до цього. Трішки пізніше навіть вдочерив Аню. А я полюбила її, незважаючи ні на що.
