Чужа бабуся переписала на мого чоловіка свою квартиру в центрі столиці

Я знаю, що в житті людей стаються неймовірні історії, але ніколи не думала, що моя близька людина переживе таке ж диво.

В мого чоловіка на момент нашого весілля вже була квартира в центрі Києва. Я ніколи не запитувала звідки вона в нього. Та й мене не сильно це цікавило, бо ж закохалась я в особистість, в людину, а не в майно. Єдине, що я точно знала – він не був корінним киянином і родичів в нього тут немає і не було. Коли ми вже прожили декілька років в шлюбі він все ж розповів звідки в нього ця квартира, в якій ми зараз живемо.

А діло було так: якось він сидів в кафе на обіді. За вікном стояла старесенька жіночка, яка просила милостині. Було помітно, що на морозі їй було важко стояти, бо ж була одягнута не по погоді та тремтіла від холоду. Пройшло хвилин п’ятнадцять і тоді бабуся зайшла до кафе, підійшла до офіціанта та попросила в нього теплої води і пустити її трохи погрітись. Офіціант не дуже зрадів жінці, бо власник забороняв приймати людей, які нічого не замовляють, але її прохання все таки виконав.

Чоловік ж мій не міг дивитись на те, як голодна бабуся просила милостиню та збирала ті копійки, які їй подавали люди. Він завжди старався допомагати нужденним, тому замовив їжі та теплого чаю, підвів стареньку до свого столика та вмовив її сісти та поїсти те, що він їй замовив. Вона довго відмовлялась, але чоловік в мене виявився наполегливішим.

Після того як бабуся поїла та він оплатив рахунок чоловік вирішив провести стареньку до її дому. По дорозі вона розповіла, що в неї з рідних нікого не залишилось – чоловіка разом з дітьми вона похоронила. Мізерної пенсії ж вистачає в притик оплатити комунальні послуги, а на їжу та ліки грошей не вистачає взагалі, тому доводиться просити милостиню. Бабуся робила це навіть попри велике почуття сорому за цю справу, але якщо вона не буде це робити – то просто помре з голоду.

Під час розмови було видно, що старенькій важко це все розповідати. З одного боку через емоції та сльози, які підступно накочувались на очах та утворювали ком в горлі. А з другого боку через величезний біль в ногах, через який вона ледве йшла, який також посприяв уповільненню подорожі.

Коли вони дібрались до дому старенької та зайшли до квартири чоловік побачив, що в квартирі хоч дуже бідно, але чисто, що підтвердило те, що жінка справді збирала гроші не на алкоголь, а на їжу. Після цього чоловік почав регулярно відвідувати стареньку та приносити по можливості продукти та потрібні ліки.

Йшов час і мій чоловік почав допомагати старенькій по дому. Коли бабуся захворіла та злягла від хвороби чоловік викликав лікарів та доглядав її поки це було потрібно.

З рештою старенька покинула цей світ. Чоловік похоронив її як має бути, зі всіма почестями, бо ж рідних в неї не було. До квартири після похорон він так і не заходив, а ключі від неї віддав сусідці, бо мало що буває. Часто ж буває так, що за час життя людини родичів немає, а як тільки людина помирає – одразу знаходиться гора спадкоємців.

А тепер уявіть його здивування, коли його викликали до нотаріальної контори та повідомили, що йому заповіли квартиру. Спершу він подумав, що це якась помилка, але коли почув адресу – все зрозумів. Це була подяка бабусі, якій він від щирого серця допомагав.

Ця історія прекрасно показує не те, як в мого чоловіка з’явилась нерухомість в центрі столиці, а про людську доброту та таку ж людську вдячність за цю доброту. Можливо не завжди, але добро завжди повертається добродію.

Оцініть статтю
Джерело
Чужа бабуся переписала на мого чоловіка свою квартиру в центрі столиці