Дуже глибока історія… бракує слів
Жила собі одна жінка, що зовсім не ладнала зі своїм чоловіком, Дмитром. Якось у неї зупинилося серце і коли життя помирало в ній, зявився янгол і сказав: «За твої справи ще зарано тобі до Раю. Але я даю тобі кілька днів на Землі, щоб ти встигла зробити добрі вчинки, яких бракує». Вона погодилася і повернулась додому, до свого чоловіка. А той навіть не дивився в її бік конфлікти між ними тривали вже роками.
Вона подумала:
Час пробачити й примиритися. Дмитро спить на дивані, я вже й не памятаю, коли востаннє готувала йому вечерю. Зараз він прасує собі сорочку на роботу… Здивую його.
Як тільки чоловік вийшов із дому, вона взялася прати всі його речі, пильненько їх попрасувала. На вечерю наготувала борщу, вареників і поставила на стіл квіти із саду та запалила свічки. А на дивані залишила записку:
«Думаю, тобі було б зручніше спати у ліжку, яке колись було нашим. Там, де з коханням народилися наші діти. У ліжку, де ми ховали один від одного сльози й страхи у обіймах ночами. Тут ще досі живе любов, і вона чекає нас. Якщо ти зможеш пробачити всі мої помилки зустрінь мене там».
Твоя дружина
Коли вона написала останнє речення «Якщо ти зможеш пробачити всі мої помилки», подумала сама:
Я зійшла з розуму? Чому я маю просити пробачення? Він же повертався злий після того, як його скоротили з роботи на автозаводі, а потім місяцями залишався без діла. Я мусила сама зводити кінці з кінцями на ті кілька тисяч гривень, ще й терпіти його злість. Він почав пити, годинами дивився у вікно, сварив дітей, які просто хотіли бавитися. Він кричав на мене, коли я казала, що так жити не можна. Він усе зруйнував… А я повинна просити вибачення?
В пориві гніву вона розірвала лист. І раптом почула голос янгола:
Не забувай: кілька добрих учинків і ти зможеш потрапити в Рай. Інакше ніколи.
Вона задумалася:
А чи варто?
Зрештою, вона сіла й написала листа знову, додавши ще більше тепла та щирості:
«Я тоді нічого не розуміла. Не бачила твого страху, коли ти втратив роботу після років спокійного життя. Ти дуже боявся. Памятаю, як ти мріяв, що ми разом їздитимемо у Карпати на пенсії. Я могла б допомогти здійснити наші мрії, а не змушувати тебе таксувати, коли ти того не хотів.
Памятаю вечір, коли я знищила твої вірші і спалила полотна, що ти малював для мене. Я тоді сердилося, що ти закривався у своїй кімнаті й витрачав наші гроші на фарби. Я мала б допомогти продати ті картини вони були прекрасні. Мені теж було страшно. Я теж почувалася в безпеці тільки тоді, коли ти мав роботу на заводі. Я не бачила твого болю.
Пробач мені, коханий. Я обіцяю, що все зміниться. Я тебе люблю».
Твоя дружина
Коли Дмитро повернувся з роботи, одразу відчув: вдома щось змінилося. Свіжий запах їжі, свічки, улюблені пісні, записка на дивані…
Коли вона вийшла з кухні з великою тарілкою вареників, побачила він плаче мов дитина. Вона поставила їжу, сіла поруч і обійняла його. Вони мовчки плакали разом. А тоді він підняв її на руки й відніс у те саме ліжко, в якому колись народилась їхня любов. Вони кохалися, наче вперше.
Потім довго вечеряли разом, сміялися, згадували веселі історії зі шкільних років їхніх доньок Марічки та Соломії.
Пізніше, коли вона мила посуд під старою піччю, побачила у вікні саду янгола. Вибігла до нього зі сльозами на очах:
Янголе, прошу, дозволь мені залишитися ще трохи. Я хочу повернути чоловікові натхнення до малювання, хочу повернути те, що зруйнувала. Обіцяю, він буде щасливий, і тоді я піду з тобою.
Янгол посміхнувся й відповів:
Мені не потрібно тебе нікуди забирати. Ти вже в раю заслужила це. Просто не забувай про те пекло, у якому жила, і що Рай буває ближчим, ніж здається.
У цей час почула голос Дмитра з хати:
Люба, вже холодно, ходи спати. Завтра буде новий день.
Вона подумала:
Так… дякувати Богові, завтра справді буде новий день.
До роздумів:
Ти, хто нарікає, що мало отримує чи подумав, скільки сам даєш?
Ти, хто страждає чи осягнув, скільки болю спричиняєш іншим?
Ти, хто звинувачує інших у невігластві чи самооцінював себе?
Ти, хто осуджує помилки чи бачиш власні?
Ти, хто називає себе вірним другом чи щирий сам із собою?
Ти, хто скаржишся на нестачу чи цінуєш те, що маєш?
Ти, хто критикує світ чи вносиш щось хороше у цей світ?
Ти, хто мрієш про небо скільки зробив, щоби розігнати пекло довкола себе?
Ти, хто вважаєш себе скромним чи насправді серцем смиренний?
Ти, хто засуджуєш зло чи сієш добро?
Ти, хто дорікаєш байдужістю чи проявляєш любов?
Ти, хто боїшся бідності чи раціонально користуєшся тим, що маєш?
Ти, кого ранять терни чи садиш троянди?
Ти, хто лякаєшся темряви чи запалюєш світло?
Ти, хто думаєш лише про себе чи дбаєш про інших?
Ти, хто почуваєшся малим чи прагнеш розвиватися?
Ти, хто боїшся самотності чи даруєш комусь свою присутність?
Ти, хто боїшся хвороби чи турбуєшся про здоровя?
Ти, хто мрієш про злагоду чи борешся з чварами?
