Добра робота! Чоловік ночує з теперішньою дружиною, а вдень із колишньою
Мені тридцять вісім років, я вже два роки мешкаю з чоловіком, старшим за мене на пять років. Його звати Мирон, колись був одружений, має двоє дітей та безробітну колишню дружину, котра щовечора звертається до нього з проханням: то грошей позичити, то допомогти з чимсь дивним.
Я ніколи не була заміжня й дітей не маю. Можна подумати, мовляв, не знаю, що таке родина й діти. Та я розумію, і мені добре відомо, що це взагалі не нормально жити з однією жінкою і буцімто бути її чоловіком, але постійно літати до іншої.
Здається мені, колишня Мирона, Оксана, хоче повернути його назад. Щодня телефонує і розповідає, що трапилась якась дивна пригода. Мирон мчить до них одразу після роботи й повертається аж посеред ночі. Навіть великі свята не святкуємо разом: знову дзвінок, знову казна-що трапилось. Та навіщо йому туди бігти?
У Оксани велика родина, подруги, всі живуть неподалік в сплетінні львівських вуличок. Відповідь проста: вона прагне повернути мого чоловіка. Я більше не витримую. Що мені робити? Може, подати на розлучення? Говорити з ним мов у сні кричати на калейдоскопі лиця, нічого не змінюєтьсяЯ викликаю Мирона на відверту розмову, без докорів і претензій. Просто запитую: «Тобі важливо бути зі мною, чи ти досі живеш минулим?» Його розгубленість як дзеркало наших стосунків: так, він турбується за Оксану й дітей, та водночас боїться втратити нашу тишу й простоту.
Ми йдемо разом львівськими вуличками, де кожен камінь ніби памятає чуже щастя. Я розумію любов це вибір, а не обовязок. І якщо Мирон не готовий зробити цей вибір, яким би не болючим був результат, він має право йти, а я маю право бути щасливою.
В ту ніч він не поїхав до Оксани. Ми говорили до світанку. І я вперше почула не його вибачення чи обіцянки а чесне визнання: «Можливо, усе закінчиться зовсім інакше, ніж я думав. Та я хочу спробувати бути там, де мені добре. З тобою».
А Оксана перестала телефонувати. Може, вона також навчилась відпускати. Життя, як і львівські вулички, петляє у несподівані боки, але іноді повертає до себе, якщо не боятися рухатися вперед.
Я більше нічого не боюсь. Тепер для мене важливий лише новий ранок, новий вибір. І любов, яка нарешті перестала бути тінню минулого.
