Сталось це більше шести років назад. Після цього випадку я більше ніколи не їздила в купе. Я досі, щоразу коли згадую ті події – трясусь від страху та мало не плачу.
Я в той час була студенткою і додому їздила потягом. Якось мені потрібно було повертатися з дому назад в місто де я навчалась. Батьки цього разу вирішили допомогти мені та купили білети в купе. Але нажаль, коли я зайшла в потяг та знайшла своє купе мені страшно не пощастило – там було троє кремезних чоловіків, які одразу як розмістились почали пити.
Виявилось, що в одного з них було день народження. Я ж вирішила навіть не спілкуватись з ними та одразу ж залізла на свою верхню полицю. Вони закликали мене до випивки, але я щоразу відмовляла.
Потім, коли двоє з компанії вийшли на перекур іменинник вирішив, що раз в нього свято йому можна все. Він почав приставати до мене… Я почала кричати, відбиватись, просити відпустити, але це не діяло на нього. З горем пополам я вибігла з купе та попрямувала до провідниці, але її в своєму купе не виявилось.
Тоді я подзвонила своєму хлопцеві та розповіла всю ситуацію в швидкому темпі. Коханий одразу почав переживати та сказав, що викличе поліцію, що власне і зробив. Нарешті прийшла провідниця та, коли я їй все розповіла, сховала мене в купе, в якому була молода сім’я в якій чоловік кремезний мужчина, який міг дати відсіч в разі чого.
Треба було лише забрати мої речі, але провідниця не ризикнула піти туди сама. І я розумію її. Тому вона попросила того чоловіка з купе де мене сховали, піти з провідницею до ще одного провідника хлопця. Так ми пішли забирати мої речі. Я досі пам’ятаю той злий погляд іменинника, яким він мене просверлював поки я забирала свої речі.
На найближчій станції, де потяг зупинився, вже був наряд поліції та чекав на нас. Але провідники повідомили, що вже втихомирили буйного пасажира. Так треба було перечекати ще ніч, адже відправилась я ввечері. Я не могла заснути, боялась, що вони знайдуть мене та завершать почате. А коли я все ж задрімала, то майже відразу прокинулась від шуму. Виявилось, що вони по всьому вагону шукали вночі.
По приїзду я не виходила декілька днів з гуртожитку. Мене підтримували та заспокоювали як тільки могли хлопець та сусідки по кімнаті. Після цього я ніколи та ні за яких обставин не їздила і не їжджу купе, тільки плацкарт. Краще перетерпіти якісь незручності, ніж потрапити знову в таку ситуацію.
Було щось подібне у вас? Як ви вийшли з такої ситуації?
