Чому варто приходити зі своїми стравами?
Сестра і брат мого чоловіка з сімями вже пять років поспіль святкували Різдво разом з нами у нашій квартирі в Києві. Я сама готувала всі страви, сервірувала стіл, дбала про затишок, а потім прибирала за всіма. Всі інші просто святкували. Але минулого року моя витримка закінчилася я вже не могла фізично, морально та й фінансово тягнути на собі всі ці клопоти.
Тому минулого року я вирішив розподілити обовязки між усіма.
Недавно провела розмову зі свекрухою вона сказала, що вже в літньому віці, їй важко, і дуже хоче знову святкування саме у нашій оселі.
Я подзвонив брату і сестрі чоловіка. Сказав їм, що мама дуже хоче, щоб ми всі зібралися разом. На початку вони щиро зраділи, навіть сказали, що треба слухати маму і згодилися.
Але тоді я пояснив, що цього разу кожен має долучитися: треба розподілити страви, і кожен щось готує та приносить.
Зі свого боку я готовий приготувати основні страви: запіканку і голубці, а ще спечу медівник.
А їм доручив зробити дві різні салати, принести оселедець (бо яка ж без нього Різдво?), ковбаски чи шинку, сир, трохи фруктів і напої кожен має щось принести.
Як тільки я все це озвучив, ентузіазм у їхніх голосах миттєво зник. Почали скаржитися, що часу в них немає, що працюють і ще треба все купити, приготувати А взагалі, навіщо приносити з собою їжу? Мовляв, може краще святкувати вдома, кожен у себе.
Я питаю: А як же мама? Відповідь мене ошелешила: Передамо їй привіт телефоном, все ж краще!
Тобто, поділитись турботами і витратами вони не захотіли. Свекрусі я ще нічого не говорив. Навіть не знаю, як їй сказати їй буде дуже прикро.
І от я сижу, думаю: що мені робити? Може справді, знову робити усе самому, як і минулі роки? Чи варто погоджуватись з такими умовами заради миру в сімї?
Зробив для себе висновок: хочеться вірити, що навіть найрідніші мають навчитися помічати твій клопіт і не перекладати все на один плечі. Сімя це коли кожен старається для інших, а не тільки для себе.
