Половину дитинства ми із сестрою-близнючкою провели в дитячих будинках, доки наша тітка мамина рідна сестра не стала нам справжньою опорою. Коли їй виповнилося 18, вона забрала нас до себе. Згодом вона вийшла заміж, і обидва стали для нас як рідні батьки. Я безмежно ціную їхню турботу та любов, й завжди буду їм вдячна за те, що вони для нас зробили.
На наше вісімнадцятиріччя вони відвезли нас до трикімнатної квартири в самому серці Києва, яка раніше належала нашим справжнім батькам. Весь цей час її здавали в оренду, а тепер запропонували нам продати житло й поділити гривні порівну, щоб кожна з нас змогла купити власну оселю. Ідея одразу припала нам до душі. Квартира була гарною, тож ми отримали гідну суму. Я придбала собі простору двокімнатну квартиру, звісно, оформивши кредит, який змогла погасити всього за рік. Потім розпочала ремонт і купувала все необхідне для затишку.
Наші нові батьки раділи, що мені вдалося стати на ноги. Однак за сестру постійно хвилювались та щиро намагались пояснити їй, як самостійно управляти своїм життям. Сестра не поспішала купувати квартиру замість того витрачала гривні на дорогі ґаджети, ресторани та закордонні мандрівки.
Коли терпіння тітки вичерпалося, вона попередила: якщо сестра не купить житло, доки гроші не закінчаться, доведеться виїхати. Згодом сестра зрозуміла, що на залишену суму вже не купити квартири, й почала знімати житло.
На той час у неї вже був хлопець вони оселилися разом і стали економити. Я раділа, що сестра, зрештою, задумалась про майбутнє. Мене ж підвищили на роботі, я допомагала нашим батькам, відпочила на морі, а ще зустріла чудового хлопця, з яким планувала спільне життя.
Одного разу, коли ми всі зібралися в мене вдома, сестра поділилася щасливою новиною вона вагітна. А потім довго розповідала, як важко буде їм орендувати житло, особливо зараз, коли ціна за оренду вища ніж заробіток Я не розуміла, до чого це все, поки вона не звернулася безпосередньо до мене:
Віддай мені свою квартиру! Я скоро народжу, а ти все одно одна, то ж яка різниця, якщо поживеш у тітки у неї є вільна кімната? сказала сестра.
Я відповіла їй «ні». Вона розплакалася, забрала чоловіка і пішла.
Опісля вона ще кілька разів телефонувала, сподіваючись, що я передумала. Але я стояла на своєму: я стільки сил і праці вклала у свій затишок, заробила на все власноруч невже маю все віддати просто так?
Це її вибір не думати про завтрашній день. Кожна людина сама будує своє щастя, і важливо памятати: власна відповідальність і турбота про майбутнє завжди стають нагородою для тих, хто вміє думати наперед.
Жми «Нравится» и получай только лучшие посты в Facebook ↓
