— Ти чого двері не відчиняєш?
— Не хочу! І не буду. Гості мають повідомляти про свій візит і, будь ласка, не лазити по ящиках, холодильнику та шафам.
— Ти серйозно? Це ж моя мати! Вона ж до мене прийшла!
— Ну от і зустрічай її! Тільки не в моїй квартирі.
— А Олена краще ладнає з моєю мамою.
— Якщо я почну перераховувати, в чому мій колишній кращий за тебе, нам обом стане соромно.
— Хоч я й не впевнена в собі, — нервово перебила Олена, стираючи кухонний стіл. — Якщо ви з Вірою так добре ладнали, то чому ви розлучились?
Віталій обурено відвернувся і похмуро глянув у вікно.
— Ти ж сама знаєш цю історію…
— Знаю. Тож не розкажи мені про свою «Віру», — відрізала Олена. — Інакше я стану твоєю наступною колишньою.
Олена вже була готова піти на радикальні кроки.
З Олексієм вона познайомилась майже рік тому у спільному колі друзів. Вона навіть знала ту саму Віру, хоч і не надто близько. Віру вона й привела з собою. А потім за кілька місяців зникла з усіх радарів.
Одного разу Віталій, будучи під «мухою», зізнався, що розлучився з нею, спіймавши на зраді. Навіть сльозу пустив.
Тоді Олені це здалося «мило»: чоловік не боїться показувати почуття, цінує кохання. У ній щось клацнуло, захотілося пожаліти й втішити.
Олена розуміла, що це — скоріше материнський інстинкт, а не жіночий інтерес. Але саме цього достатньо, щоб між ними почалися стосунки.
Все почалося гарно. Він підвозив її після роботи, щодня писав ласкаві повідомлення, питав, чи тепло вона одяглася. Олена відчувала себе оточеною турботою.
Вперше вона занепокоїлася, коли їй написала та сама Віра.
— Привіт. Чувала, що ти зустрічаєшся з Олексієм. Це не моя справа, але будь обережна: у них із мамою жорсткий нерозлучний дует.
Олена взяла це на замітку, проте вважала це дрібницею. Любов і не такі перешкоди подолає. Якщо у нього були проблеми з однією жінкою, це не означає, що з іншою буде те саме.
— Привіт. Думаю, розберемося самі. Дякую за попередження, — відповіла Олена.
Вона не хотіла продовжувати діалог, бо здавалося, це буде негарно до Віталія.
А Віталій про її комфорт ани тривоги не мав.
Коли його мати, Марина Петрівна, вперше прийшла без попередження, Олена спокійно сприйняла це.
Можливо, вони обоє не розуміють, наскільки це незручно. Марина, напевно, переживає за сина й хоче знати, з ким він живе.
Олена відправила Віталія зустрічати матір, схопила одяг, абияк зібрала волосся в хвіст і, сонна з мішками під очима, вийшла знайомитися з потенційною свекрухою. Та ще перед цим оглянула ящики у комоді.
— Ага, все впереміш, — з поблажливою посмішкою сказала Марина. — А потім будуть ваші шкарпетки не по парах. Олена, зараз поснідаємо, і я навчусь вас акуратно складати одяг, щоб нічого не губилося.
Грубо сказати «здравствуйте» було б надто простим. Олена відчувала, що чужа людина так невимушено порпалася в її інтимному простору, здавалося їй грубим.
Але відповідати грубістю на початку стосунків теж було зайве, тож вона стрималась.
— Ой, дитинко, які у тебе мішки під очима! — зі співчуттям продовжила Марина. — Тобі б маски з огірка поробити. А краще — нирки перевірити. Ось у мене подруга…
Олена кивала і вдавала, що її захоплює розповідь про чужі болячки. Насправді вона мріяла проковтнутись у ліжко, бо була вже восьма година ранку. Вихідний день, а вона вчора заснула пізно, вважаючи, що ще встигне відпочити.
Візит Марини Петрівни затягнувся аж до вечора. Олена отримала тонну порад: як поливати квіти, мити ванну, натирати ложки. Навіть встигла трохи попрактикуватись. Вона почувала себе вичавленою, як лимон. За весь цей час Віталій жодного разу не спробував допомогти, не підказав матері, що вони хочуть спокою.
— Слухай, твоя мати завжди така… активна? — обережно спитала Олена перед сном.
Вона не проти великої родини, проте хотіла хоч трохи простору.
— Ну, так. А що? Вона просто хоче товариствувати, — знизав плечима Віталій. — Раніше ми з Вірою жили в її квартирі, було живенько. А тепер їй нудно одній.
— Сподіваюся, втрьох жити нам не доведеться… — зітхнула Олена.
— А в чому проблема? Ти проти моєї мами? — напружився Віталій. — З Вірою вона дружила, у них все гаразд.
Олена промовчала. Віра була на вісім років молодша за неї й любила підлизуватися до людей. Звісно, вони товаришували.
Марина, схоже, знала всіх своїх подруг за іменами і діагнозами, ідеально прасувала постільну білизну і готувала пироги за рецептом свекрухи.
Але Олена на таке «щастя» не підписувалася. У неї вже був життєвий досвід, і вона була переконана, що чим менше сторонніх втручань у стосунки, тим краще. Віталій мав іншу думку.
— У мене мама дуже контактна. З будь‑ким знайде спільну мову.
«Ти ж розумієш, не всім це до вподоби», — хотіла сказати Олена, та промовила ніщо.
Далі — гірше. Марина прийшла наступного дня з самого ранку і влаштувала інспекцію холодильника.
— Яйця? Я для Олексія готувала тільки перепелині, вони корисні для чоловіків, — заявила вона важливим тоном. — Полички у вас не дуже чисті… Ви ж потім це все їсте. Олено, помий їх!
«Взагалі я не їм прямо з полиці», — подумала Олена.
— Добре, помию, Марина Петрівна, — пообіцяла вона. — Ми сьогодні хотіли відпочити. Ви ж вихідний…
Віталій, до речі, дійсно спав, поки Олена змушена була розважати його матір.
— Саме так! Вихідний — день для прибирання, — безапеляційно заявила жінка. — Тягни губку і ганчірку. Наступного вихідного навчусь готувати пиріг з м’ясом, як Віталій любить. Пальчики оближеш!
Олена завмерла, схрестила руки на грудях. Ще не вистачало їй бігати за чужими вказівками другий день підряд.
— Марина Петрівна, може, запишете мій номер, аби телефонувати перед візитами? Бо у мене можуть бути плани на наступні вихідні.
— Дзвонити? Я вже не можу прийти в гості до свого сина? — скривджено примружилася жінка.
— Чому б і ні. Тільки ваш син тепер живе з жінкою. Було б чудово, якби ми враховували думки один одного.
— З Вірою у нас таких проблем не було, — зауважила Марина, скривившись.
— Моя колишня мати теж не ломилася рано‑вранці, — відрізала Олена. — А ще приносила пиріжки з вишнею. Смакували. Хочете рецепт?
Марина змінювала вираз обличчя, зморшок на лобі стало більше, в очах спалахнули іскри гніву.
— Олено, подумай. У нашій родині нічна зозула денну не перекує.
Після цього Марина пішла, а осад залишився у Олени. Вона не знала, що робити. Віталій її не чув, його мати приходила, ніби до себе додому. А головне — у їхніх стосунках постійно витала примара Віри.
— А у Віри голубці смачніші були… Її мама навчила, — випадково промовив Віталій під вечерею.
— Ну, хай і тебе навчить, тоді й ти готуватимеш.
Олена підозрювала, що Марина націкує сина, проте не хотіла про це говорити. Вона просто хотіла викреслити цю тему зі свого життя.
Наступний місяць пройшов спокійно, без візитів, проте згодом все повторилося. Олена знову прокинулась від дзвінка. Тільки цього разу вона категорично вирішила не відчиняти.
Погано? Можливо. Але чи правильно ламатися в її будинок без попередження після надто милого натяку?
Через п’ять хвилин у коридор вийшов Віталій, сонний, незадоволений, навіть злий.
— Ти чого двері не відчиняєш?
— Не хочу! І не буду. Гості повинні повідомляти про візит і не лазити по ящиках, холодильнику і шафам.
— Ти серйозно? Це ж моя мати! Вона ж до мене прийшла!
— Ну от і зустрічай її! Але не в моїй квартирі.
Віталій розв’язав скандал, що чули, мабуть, сусіди. Він докорував Олені, що вона відкидає його матір, а отже й його. Марина одночасно кричала, вимагала впустити її, телефонувала.
У підсумку Олена дала ультиматум.
— Досить! Або ти зараз виганяєш матір, пояснюєш їй, що таке «гость», і відправляєш її додому, або ми розлучаємося!
Віталій вибрав друге.
Олена не зовсім засмутилася. Вони навіть не встигли розійтися. Можливо, так і краще. Жити з людиною, у якої в комплекті йдуть розповіді про колишню і нав’язлива мати, вона точно не хотіла.
Через кілька місяців у Олени дістала несподівана новина: у Віталія з’явилася нова кохана. Про це розповіла спільна подруга з того ж кола.
— Ми з нею працюємо разом. Вона переїхала до нього і його мами, та вже хоче втекти. Просить познайомитися з тобою, — посміхнулася подруга.
— Так? А на що?
— Якщо вірити мамі Олексія, ти — ідеальна жінка: красива, з характером і вмієш смачно готувати.
— Ми зараз говоримо про маму Олексія і про мене?
— Мабуть, у неї добрими стають ті, хто вже не живе з Віталієм, — знизала плечима подруга.
Відтоді Олена слухала чужі чутки, але залишала свою голову на плечах і не поспішала вірити всьому. Вона стала обережнішою щодо чоловіків, які постійно згадують колишніх і надто прив’язані до матерів.
З такими «мачо» життя точно не складе, бо мати завжди займатиме перше місце. Можливо, це й правильно, але в розумних межах. Ви зі мною згодні?
Пишіть у коментарях, що думаєте, і ставте вподобайки.
