У подруг мами молоді та гарні, а в мене нема. Моя більше схожа на бабусю, дуже боляче…
— Оленко, а Оленько! Там за тобою бабуся прийшла! — Олена визирнула у коридор і насупила брови — біля стіни стояла її мама.
— Мамо, ну навіщо ти приходиш за мною… Я й сама можу дійти, між іншим. Не маленька, — говорила дівчина, сердито дивлячись на матір.
— Олюню, там же темно вже. Небезпечно дівчатам ходити самотужки вночі, — виправдовувалася мама.
— Мамо, яка ніч! Сьома година вечора. І дім ось поруч… Я вже доросла, мені майже тринадцять, — схопила сумку й вибігла з музичної школи.
…Олена народилася, коли батьки вже втратили всяку надію. Перша звістка, що Марія чекає дитину, застала її зненацька, коли вони з чоловіком збиралися в гості до друзів…
— Василю… Щось мені недобре… Нудотно, слабкість якась. Може, з’їла щось несвіже… Я трохи полежу. Їдь сам, якщо що… — але він, звісно, без неї не поїхав.
Вона відлежала два дні, лікувалася травами, голодуванням, промиванням шлунка… Але краще не ставало, і на третій день чоловік, незважаючи на її слабкий опір, викликав лікаря.
Фельдшер уважно слухав, стукав по спині, заглянув у горло. Міряв температуру й задавав дивні, як їй здавалося, питання — зовсім не до справи. І дивився якось підозріло, немов би несерйозно. Вона навіть хотіла спалашити й дорікнути йому в непрофесійності, але не було сили…
А вранці наступного дня, за порадою лікаря, вони з чоловіком пішли до гінеколога.
Чоловік Василь залишився в коридорі й нервував, крокуючи вздовж стін… Коли Марія вийшла, він злякався її вигляду. Таке незвичайне було в неї обличчя. Спочатку вона дурнувато посміхалася тремтячими губами, а потім раптом заплакала, простягаючи якусь папірець. Він із страхом узяв листок у руки, чекаючи побачити там щось жахливе…
— Василю… Васильку… У нас буде малюк, — сказала Марія й розридалася, сховавши обличчя в долонях. Він обійняв її й мовчав, оглушений цією новиною, не вірячи власним вухам і боячись розвіяти цей чарівний момент…
Їм було по сорок два. Народила Марія майже в сорок три, і в усій лікарні вона виявилася найстаршою. А медсестри між собою називали її — старородяща з восьмої палати…
Отож, у призначений час Марія народила дівчинку. На подив лікарів і самої Марії, пологи пройшли легко, без ускладнень. Легше, ніж у багатьох молодих мам. Дитина народилася здоровою, кремезною й галасливою.
Коли Оленка була ще маленькою, вона не бачила різниці між своєю мамою та мамою сусідської дівчинки Даринки. Мама як мама. А коли підросла — а вона була дівчинкою недурною — вперше жорстоку правду почула в садочку.
— Мамо, мамо, а в Оленки мама стара й скоро помре. Бо старі помирають. Правда, мамо? — говорив хлопчик Ігор із її групи.
У відповідь Олена, не довго думаючи, вдарила його по голові невалешком. На щастя, невалешок був пластмасовим. Обійшлося великою шишкою, але мама Ігоря ревла на весь садок.
— Настаріли собі дітей! Їй уже не пенсію, а дитину, бачте, захотілося! А виховувати належно не вміють! Я скаржитимуся! Нехай опіка розбирається! — тряслася від обурення мама Ігоря, витираючи ніс ревучому синові.
Дома Оленку чекала серйозна розмова з батьками, але з того часу вона потихеньку била й Ігоря, і кожного, хто наважувався на подібні слова. А ще вона задумалася, що в їхніх словах є частка правди, й сама не помітила, як почала соромитися своїх батьків…
Потім Олена підросла й пішла до школи. Батьківські збори були для неї випробуванням. Вона зі страхом уявляла, як на зборах вчителька звернеться до її батьків. Так і бачила перед собою червоніючу від сорому маму чи збентеженого сивого тата… Тож наявність немолодих батьків послужила їй на користь — вона не давала жодного приводу для зауважень і вчилася відмінно.
Звісно, її мама й батько були найкращими! Вона любила їх усім серцем. Але як же їй хотілося, щоб її мама виглядала, як мама Софійки, наприклад, яка більше схожа на старшу сестру, ніж на матір. А тато — як тато Максимка, у крутих шкіряних штанах, який приїжджає до школи на крутій машині.
Але ні… У неї були немолоді батьки, до того ж зовсім не модні. Мама не любила виряжатися. Найкраща покупка для неї — книжка, а не туфлі на підборах. А батько любив свою стару «Ниву» й усі вихідні проводив у гаражі, без кінця доводячи її, як він казав, до досконалості… Ще він був філософом, любив історичні романи, розумівся на політиці й сам квасив смачну капусту!
Олена виросла, закінчила школу й вступила до медінституту. Звичка старанно вчитися дала свої плоди — вона закінчила інститут із відзнакою й пішла в ординатуру до місцевої лікарні. Робота їй дуже подобалася, тим більше їйОлена зрозуміла, що справжнє щастя — це не вік чи зовнішність, а безмежна любов, яку дарують твої родини.
