Мамо вважає, що Іванка слабка, нарешті промовив чоловік. Що їй треба допомагати більше, бо вона без чоловіка.
А в нас, ніби, все спокійно
Спокійно? Оксана озирнулася. Сергію, я після пологів набрала пятнадцять кілограмів.
У мене спина не розгинається, коліна ниють.
Лікар сказав або займаюсь собою, або через рік навіть Марійку на руки не візьму.
Мені треба ходити у спортзал. Двічі на тиждень по півтори години.
Ти постійно на роботі, зміни скакають. Кого мені просити з донькою посидіти?
Твоїй мамі онука не потрібна, у неї ж Іванчина дочка є!
Сергій змовчав.
Дійсно, кого?
Оксана сперлася лобом у прохолодне скло вікна й дивилася, як стара «Лада» тещі поволі виїжджає з двору.
Червоні ліхтарі мигнули на прощання й зникли за рогом.
На кухні годинник показував рівно сьому вечора.
Надія Григорівна пробула у нас точнісінько сорок пять хвилин.
У вітальні Сергій намагався розважати однорічну доньку.
Мала Марійка мрійливо крутила пластмасове колесо самоскида і зрідка озиралася на двері, за якими щойно зникла бабуся.
Уже поїхала? Сергій зазирнув у кухню, потираючи затерплу шию.
Полетіла, уточнила Оксана, не обертаючись. Сказала, що Марічка вже «непосидюча від втоми», і їй не хочеться порушувати режим.
Ну, вона і справді трішки крякнула, коли бабуся взяла її на руки, Сергій спробував посміхнутися, але вийшло кисло.
Вона не плакала, вона просто її не впізнала. Три тижні ми її не бачили. ТРИ!
Оксана різко відвернулася від вікна і взялася складати брудні чашки в раковину.
Оксана, не переймайся, Сергій підійшов іззаду, хотів обійняти за талію, але вона спритно уникнула, потягнувшись за губкою. Мама просто Ну, вона звикла до Софійки.
Софійці вже чотири роки, з нею простіше.
Не простіше, Сергію. Їй цікавіше. Бо Софійка дочка Іванки. А Іванка улюблена доця.
А ми так собі Ні риба ні мясо.
Минула пятниця те саме. Надія Григорівна забігла «на хвильку», привезла Марійці якусь дешевеньку брязкальце і ледве встигла оглянутися на двері.
Сергій лиш встиг сказати, що в суботу в нього виїзд на об’єкт і добре б мамі посидіти з Марійкою, поки Оксана збігає в аптеку і магазин.
Ой, Сергійко, зовсім не можу! зітхнула Надія Григорівна. Ми з Софійкою йдемо в театр ляльок, а потім Іванка просила забрати її на всі вихідні.
Бідна дівчина так втомлюється на роботі, їй же треба влаштовувати особисте життя.
Сергієва сестра виховувала дитину сама, але це «сама» було умовно.
Поки Іванка «шукала себе» й змінювала хлопців, Софійка тижнями мешкала в бабусі.
Бабуся забирала її з садка, водила на танці, купувала найдорожчі комбінезони і знала всіх ляльок по іменах.
Бачив її статус? Оксана кивнула на телефон на столі. Поглянь, що твоя мама виклала.
Сергій неохоче взяв телефон, провів пальцем по екрану.
Світлини: ось Софійка їсть морозиво, ось бабуся катає її на гойдалці, ось вони ліплять щось із пластиліну ввечері.
Підпис: «Моє головне щастя, моя радість».
Вона всі вихідні провела з ними, Оксана ледь стримувала сльози. До нас заїхала на десять хвилин Там ідилія.
Сергію, Марійці всього рік. Вона її внучка. Це твоя донька. Чому так?
Сергій мовчав йому нічого сказати.
Згадав, як минулого місяця мама серед ночі подзвонила, бо у неї «полопала труба», і він, поїхавши через пів Києва, все полагодив.
Згадав, як закривав швидкий кредит матері, бо вона брала гроші, щоб Іванці на день народження купити новенький телефон.
Як кожні вихідні пахав на дачі, поки сестра з дочкою ніжились на шезлонгах.
Давай ще раз попросимо маму, невпевнено запропонував Сергій. Я поговорю, поясню, що це не примха, а здоровя.
Оксана лише зітхнула. Вона знала нічого доброго з того не вийде.
***
Розмова була у вівторок ввечері.
Сергій увімкнув гучномовець, щоб Оксана все чула.
Мамо, вітаю. Тут таке питання
Оксані треба в спортзал по медичній рекомендації. Спина в неї зле
Ой, Сергійчику, ну нащо той спортзал здоровий спосіб життя це вдома треба робити. Менше бабки їсти і спина не болітиме!
Мамо, лікар призначив курс тренувань та масажу.
Ти не могла б посидіти з Марічкою у вівторок і четвер із шостої до восьмої? Я тебе буду забирати й відвозити.
Мовчанка.
Сергійчику, ти ж мій графік знаєш. Я беру Софійку із садка о пятій, потім гурток, потім в парк, Іванка на мене розраховує.
Я не можу кинути дитину, аби твоя Оксана поприсідати сходила!
Мамо, Марійка теж твоя онука. Їй треба увага. Ти її бачиш раз на місяць!
Не починай. Софійка дівчинка, вона до мене горнеться, любить мене.
А Марійка ще зовсім мала підросте, будемо спілкуватися.
Зараз мені ніколи, ми малювати сіли.
Все, бувай.
Сергій повільно поклав телефон на стіл.
Ти це чула? Тобто моя донька має заслужити її прихильність?
Вирости до потрібного рівня, щоб бабуся захотіла з нею проводити час?
Сергію, я знала Оксана підняла голос. Я це зрозуміла ще з того дня, як ми виписувалися з роддому, а вона запізнилась на дві години, бо Софійці треба було терміново купити нові колготи!
Мені вже не боляче за себе. Байдуже, що вважає мене ледащицею чи товстою.
Мені боляче за Марічку. Вона виросте і спитає: «Мамо, чому бабуся Надя весь час із Софійкою, а зі мною ніколи?»
Що скажу? Що тітка улюблена дитина, а її тато гаманець і безкоштовний майстер на всі руки для рідної матері?
Сергій підвівся й почав міряти кухню кроками. Метлявся хвилин десять, потім різко зупинився:
Памятаєш, ми збирали на ремонт їй кухні?
Оксана кивнула.
Вже пів року збирали гривня до гривні на сюрприз для Надії Григорівни на ювілей.
Сергій уже присмотрів гарнітур, домовився з майстрами, вибив знижку.
Сума чимала вистачило б на річний абонемент у кращий зал із басейном і персональним тренером для Оксани.
Не буде ремонту, твердо сказав Сергій. Я завтра дзвоню й скасовую заказ.
Ти серйозно? Оксана здивовано.
Абсолютно. Якщо в мами є сили тільки на одну онучку, то нехай вирішує свої проблеми сама.
Або хай Іванку просить. Хай вона чистить їй труби, возить картоплю, платить борги.
А ми знаймемо тобі няню на той час, що ти будеш в залі.
***
Вранці сама Надія Григорівна дзвонить:
Сергійчику, ти ж обіцяв приїхати на тижні, подивитися, що у мене з витяжкою на кухні?
Вона зовсім не тягне. Та й Софійка питає: «Де дядько Сергій?».
Сергій, сидячи на роботі, прикрив очі.
Раніше підскочив би і вже б міркував, де купити все необхідне.
Тепер
Мамо, не буду я приїжджати, спокійно відповів.
Як це не приїдеш? миттєво образилась. А витяжка? Задихнусь же!
Попроси Іванку. Або її нового бойфренда.
Я зараз зайнятий своїми справами займаємось здоровям Оксани, і весь мій вільний час зайнятий донькою.
Через такі дурниці? мама хмикнула. Через забаганки жінки рідну матір кидаєш?
Я нікого не кидаю. Просто виставляю пріоритети, так як і ти.
В тебе, мамо, Іванка і Софійка. В мене Оксана і Марійка.
По-моєму, справедливо.
Ти знущаєшся з матері?! аж захлинулася вона. Я ж все для тебе! Виростила, виховала!
А ти так?!
Що саме «все», мамо? спокійно. Допомагала Іванці за мої гроші?
Давала їй відпочивати, поки я в городі горбатився?
Меблі на кухню, що хотіли подарувати вже відмінив. Гроші підуть на няню для Марійки, раз у неї бабуся завжди дуже зайнята для рідної внучки.
У трубці мати розряджається:
Як ти смієш! Я мати! Життя на вас поклала! Ти зовсім під каблуком Оксани став!
Софійка сирота при живому батькові, їй ласки треба! А твоя Марічка в шоколаді живе, як вареник у сметані!
Ти ще вирішив, що я маю її любити?!
Серце в мене за Софійкою, вона найрідніша!
Невдячний! Не телефонуй! Не приходь!
Сергій мовчки відключив дзвінок.
Його руки тремтіли, але на душі дивна легкість. Розумів: це тільки початок.
Зараз мама набере Іванку, та почне сипати повідомленнями, звинувачувати в скупості та черствості.
Будуть сльози, прокляття, спроби тиску на совість.
І справді.
Вечором, коли повернувся, Оксана зустріла його на порозі. Вона вже все знала свекруха лишила їй довге голосове з погрозами, найлагідніше «гадюка підколодна».
Ти впевнений, що все правильно робимо? тихо спитала, коли уклали Марійку і сіли вечеряти. Це ж твоя мама
Мама це та, що любить всіх, а не вибраних. А не та, що використовує інших як ресурс.
Я довго заплющував очі на це. Думав, такий у неї характер.
Але коли сказала, що їй байдуже на твоє здоровя і Марійку, бо у неї «графік із Софійкою»
Ні, досить.
**
Скандали тривали тижнями.
І сестра, і мама, лишившись без звичних грошей, названювали, плакали, погрожували, маніпулювали.
Ми з Оксаною трималися, не відповідали.
За два тижні Іванка прийшла особисто.
Щойно переступила поріг крик, «підкаблучник невдячний», вимагає оплатити мамині рахунки і дати грошей на їжу й ліки.
Я просто закрив двері перед її носом. Досить. Бути «добрим сином» я більше не хочу.
