Якось я прийшла з чоловіком на відкриття ресторану його друга. І там, серед багатьох гостей був один чоловік, якого я раніше не знала, не чула про нього та ніколи не бачила. І тоді чоловік розповів мені його історію.
Чоловік цей раніше був в шлюбі. Прекрасна дружина, хороший достаток, правда дітей в них не було. Жили вони в маленькій квартирі дружини. Так, маленькій, але зате своїй. Жили вони не відмовляючи собі ні в чому, часто ходили по ресторанах, розважались, купили дуже хороше авто. Словом все було добре.
Але це добре протривало в них лише вісім років, а потім дружина захотіла дитину, а чоловік ж не бажав такого, бо ж хотів далі жити в своє задоволення. І от після розлучення в нього і почались проблеми. Виявилось за квартиру потрібно платити орендну плату, а ще плюс комунальні послуги. А ще ж автомобіль в нього залишився, а обслуговування дорогих автомобілів відповідно в тій ж ціновій категорії.
Оплативши це все в нього залишалось буквально три-чотири тисячі на їжу. Зарплата в нього всього десять тисяч, хоча для містечка де він проживає, це досить не погана сума. Їсти ж чоловік любив добре та побільше всякого цікавого, в ресторани заходити, на пиво піти.
Словом, поживши сам, без дружини, без безкоштовного житла, чоловік зрозумів, що з дружиною виявляється жити набагато дешевше. І почав дивуватись, куди вона хотіла ще дитину народжувати. А я не розумію, чому чоловік в сорок років був в рожевих окулярах та літав у хмарках з веселками. Я його не розумію, але й не засуджую. Просто порадила б жити по можливостях, не беручи більше чим можеш дати.
А чоловік той хотів повернутись до колишньої, але ж до колишніх не повертаються та й не кохав він її більше, але важко жити самому. Та й дружина його точно б не прийняла назад. Тому той чоловік тепер старається «виживати самостійно».
