Уяви собі, розповім тобі зараз одну історію, яка дуже зачепила мене. Значить, один чоловік, давай назвемо його Олексій Іваненко, колись мав собаку, яку дійсно любив усім серцем. Він сам обрав її цуценям, сам привчав до всіх команд, бігав із нею по полях вона завжди вилітала йому назустріч, махаючи хвостом. Вони разом ходили на полювання, повертались додому, і вона постійно спала біля його дверей. Олексій називав її своєю гордістю, уявляєш?
Та час все змінив. Згодом Олексій зрозумів, що на її цуценятах можна підзаробити трохи гривень. Спочатку воно здавалось дрібницею, але з кожним разом роди ставали частішими, і сука помітно слабшала, худла, частіше лежала в куточку, ледве дихаючи. Ветеринарка, Надія Коваль, відразу сказала: якщо так продовжувати довго вона не витримає.
Олексій ці слова пропустив повз вуха. Від того він тільки дратувався собака вже не тішила око, а лише нагадувала про клопоти. А клопоти, як ти знаєш, Олексій звик розрулювати кардинально.
В один день він узяв її, на імя Лада, і повів далеко в ліс, десь під Львовом. Йшов мовчки, навіть не обертався. Лада, не підозрюючи нічого, йшла поруч, тихо раділа прогулянці, як завжди, намагаючись вловити настрій господаря. Та коли він привязав її до дерева і пішов, вона спершу вирішила, що це така гра.
Вона чекала. Тягнула повідок, скавучала. Надвечір почала вити, голос зривався, ланцюг врізався в шию. Шурхотіло листя, ставало все холодніше й темніше. Ніхто так і не прийшов.
Коли вже сонце майже сіло, з гущавини вийшов сивий вовк. Повільно зявився, зупинився за кілька кроків і довго дивився на Ладу. Не гарчав, не скалився, просто спостерігав. Лада завмерла боялась, та водночас уже нічого, крім цього, їй не залишалось боятись.
А далі сталося неочікуване… Замість того, щоби напасти, вовк обійшов навкруги, вдихаючи повітря, вивчав ланцюг, дерево, землю, де вона страждала. Потім він ліг неподалік, не зводячи з неї очей.
Ніч настала швидко, ліс наповнився звуками. Десь чути було вовчий спів, а потім ще і ще. До дерева підходили дрібні нічні хижаки запах виснаженої собаки їх приваблював. Але варто було хоч комусь наблизитись, як вовк підіймався, ставав між ними й Ладою, й тихо гарчав. Цього виявлялось достатньо чужаки відступали.
Вовк не підходив близько, не торкався її просто залишався поруч, сторожив. Лада перестала вити. Лежала тихо, час від часу підіймаючи голову, чи не зник він часом. Але вовк був там всю ніч.
На світанку в ліс зайшли люди з мисливськими собаками, шукали сліди звірів і почули слабке скавуління. Коли підійшли ближче побачили картину: Лада ще була привязана, а перед нею стояв цей сивий вовк, ніби охоронець.
Всі застигли. Вовк глянув на людей спокійно, без страху, потім неквапливо відійшов у хащі й розчинився поміж деревами.
Ладу розвязали, і вона вижила тільки тому, що цієї ночі хтось вибрав не бути хижаком. Буває так, що найдикіші вчинки у лісі людяніші, ніж ті, що роблять люди.
От і думай тепер, хто насправді звір.
