Чоловік зaлишив мене під д0щем з хв0р0ою дитиною на руках, поки в теплій машині сиділа його мама та ycмiхaлacь мені в лице

В один із стандартних робочих днів, коли я на роботі мала зробити звіт та здати його до сімнадцятої нуль нуль, до мене подзвонила вихователька садочку, в який ходив мій чотирилітній син:

-Яна Остапівна, в Сашка сопельки, ви би не могли його забрати? Я розумію, що ви на роботі, але самі знаєте, як мами реагують на те, коли є діти в групі з нежиттю. – повідомила жінка.

А я знаю як вони реагують, бо ж сама невдоволена, коли якась мамаша приводить хвору дитину в садок, а та в свою чергу заражає інших дітей.

-Я зрозуміла, а жар є? – стривожено запитала я.

-Ні, немає, звичайний нежить.

Я зітхнула з полегшенням і пішла відпрошуватись у керівництва.

-Ні Яно, не можу відпустити, звіт обов’язково потрібно доробити та відіслати сьогодні до сімнадцятої. У вас, якщо не помиляюсь, є бабуся, яка працює недалеко. Запитайте в неї, може її відпустять. А якщо ні, то заберіть сина та приходьте на роботу назад. Сашка ж чемний хлопчик, тихенько посидить та помалює.

Я ж і сама знаю, що в мене свекруха недалеко працює, але знаю, що вона навряд забере внука. Але все одно подзвонила та запитала. Хоч вона і працює до вісімнадцятої працює, але можливо все таки в неї вийде?

-Ні, що ти, Яно! В мене тут навіть на десять хвилин раніше не вийде піти, не те що на дві з лишнім години. Бери Сашу до себе, в кабінеті посидить, помалює, пограється чимось, він ж спокійна дитина.

Знаєте, моя свекруха ніколи не була проти мене, живе окремо, з рейдами перевірок не приходить, грошей від чоловіка не вимагає, бо ж сама ще працює, але ось є в неї така дивинка – вона сприйняла мене з самого початку як суперницю. Вона ж пів життя була без чоловіка, а вся увага головного чоловіка в її житті – сина – була її. А тут я, яка цю увагу в неї відбила, тому ось так.

В чому проявляється суперництво? Ну допустимо елементарно свята – дивиться, що чоловік подарував їй на восьме березня, а що подарував мені. Що їй подарував на день народження чи на новий рік, а що мені.

Часто вона любить казати таку «приказку»: «Матір, сину, одна і на все життя. Вона буде з тобою і в радості, і в горі, і в багатстві, і в бідності, і в здоров’ї, і в хворобі. А дружина то залишиться з тобою, якщо будеш бідний, хворий, не успішний? Наврят.» Через такі її слова я часто вступаю з нею в словесну перепалку, але до скандалів ніколи не доходило.

Посидіти з онуком – заборонено для неї. Ні, ви не подумайте, я не забороняю їй спілкуватись та бути з онуком. Цю заборону вона сама для себе встановила. Навіть на п’ятнадцять хвилин вона з Сашкою не залишиться.

Також слід сказати, що ми ніколи не бідували. Навіть під час мого декрету ми змогли купити машину та зробити ремонт. Чоловік заробляє добре, я також. Плюс мені від тітки дісталась хороша трикімнатна квартира, тому я досить дорого здаю, бо таку квартиру справді ніхто за дешево не здає.

На машині, яку ми купили за час мого декрету чоловік їздить по роботі. Вона неопосередковано потрібна для його роботи. Він завжди забирає мене з роботи в сімнадцятій, ми потім їдемо за сином та додому. Тобто місце для мене від завжди залишає, як би не була завантажена машина.

-Яно, я під’їжджаю, — зателефонував Артем в потрібній годині. – Можете виходити, я чекаю.

Нарешті, завтра ж візьму лікарняний. А сьогодні синочок витримав молодцем. Сидів та тихенько малював. Носиком шмигав, але не плакав. Підходячи до машини я бачу картину маслом – свекруха з пакетами наповненими продуктами підходить до машини. Тобто відпроситись вона легко могла, бо зараз всього-на-всього сімнадцята.

-Ох, привіт синочку! Я тут в магазин зайшла, треба було закупитись. – почала мало не вищати свекруха. – Он фруктів купила любому онуку. Але пакети не легенькі, не хочу на автобусі їхати, а ти Артеме на колесах.

-В нього машина завантажена, а місце всього одне. – спокійно відповіла я, хоча інша б на моєму місці вже б влаштувала скандал.

-Ну подивимось кому воно дістанеться. – хитро та з насмішкою сказала свекруха.

-Артем, мамі твоїй працювати ще цілу годину. Візьми її другим заходом, якщо сумки аж на стільки важкі. Сашко ж хворий, а вже он дощ накрапати починає, тому давай скоріше поїдемо додому.

Артем тільки відкрив рота, щоб відповісти, але свекруха його перебила:

Не буду я повертатись на роботу! Не хочу осоромитись перед колегами, бо бач син приїхав, а матір не забрав з роботи, бо місця не вистачило.

Я була в шоці від таких заявочок. Стою я з хворою дитиною під дощем та мама з «важкими» сумками, які дуже важливо бути кращою в очах колег і оточуючих.

-Слухай, Яно, може давай сина мамі на коліна, а ти на маршрутці поїдеш, а? – як тільки Артем сказав це, то свекруха почала буквально пищати:

-Не візьму я його на коліна! Він ж мені все пальто вимастить! А воно світле і його потім навіть хімчистка не візьме! А Яні з Сашою нічого не станеться переїхати чотири зупинки на автобусі.

Ага, чотири зупинки, які на величезній відстані один від одного. Свекруха всілась, закрила двері та дивиться на мене хитро та переможно усміхаючись. Чого питається? Тому що виграла? Що і в кого вона виграла? Місце в машині у власного онука?

Чоловік ж мій просто сів, завів машину та поїхав. Молодець, нічого не скажеш. Залишив мене з хворою дитиною на руках під дощем. Я викликала таксі та поїхала.

-Ну що Яно, ти де? – дзвонить Артем, не заставши мене з сином дома. – Ви що, не повернулись? Мені виїхати за вами?

Я просто кинула слухавку. Ще тридцять хвилин назад я зібрала свої речі та речі Сашка та поїхала до мами. Квартиранти ж з’їдуть протягом півтори-двох тижнів. Тому нехай не переживає, в мене є куди піти, без нього не пропаду.

А якщо він буде хотіти повернути мене а сина – то йому доведеться ох як постаратись. До речі, машину ж ми пополовині купували, тому думаю ми її продамо. А свекруха нехай тепер виграє місце в людей в маршрутці. Бо я їй тепер не дам ні машину, ні внука, ні мого спілкування з нею.

Оцініть статтю
Джерело
Чоловік зaлишив мене під д0щем з хв0р0ою дитиною на руках, поки в теплій машині сиділа його мама та ycмiхaлacь мені в лице