Олэна уважно оглядала свій наряд… Біла сукня, куплена за копійки на розпродажі, здавалася надто простою. Вишивка, яку вона так ретельно обирала, але все одно погано розгледіла, тепер виглядала дешевенько.
«Та й добре, — подумала вона. — Аби лиш Андрію сподобалося.» Вона зітхнула. У цій сукні вона вийде заміж. Андрій… Він був її мрією, коханням з першого погляду. Хоча, якщо чесно, принца на білому коні він точно не уявляв. Швидше, нагадував бравого козака з густою неслухняною русявою чуприкою, широкими плечима та жартівливим поглядом блакитних очей.
Олэна вірила, що кохання прийде тільки так. Раптово. З першого погляду. Як у казках. На менше вона не погоджувалась.
Задзвонив телефон, повертаючи її з думок у реальність. Звісно, це мама — знову намагатиметься переконати Олэну все скасувати.
«Олэночко, серденько моє, послухай мене, послухай тих, хто прожив довше за тебе!» — мама, звісно, плакала, мабуть, вже тиждень як. — «Яке весілля через місяць після знайомства? Ви ж зовсім не знаєте одне одного!»
Скільки можна повторювати одне й те саме?
«Для справжнього кохання більше й не потрібно, — промовила Олэна з маренням. — Я вже тисячу разів пояснювала. Це кохання з першого погляду! Як у фільмах!»
«У фільмах, Олэночко, показують казки! — заперечила мама. — А в казках пишуть, що після весілля ‘жили вони довго й щасливо’. І завіса! Більше нічого не розповідають. А в житті після ‘довго й щасливо’ починаються звичайні родинні будні: робота, рахунки, діти… Ти хоча б дізналася, де він працює? Чим займається? Які в нього плани?»
Олэна не знала, що відповісти. Вона з Андрієм якось не говорили про це. Весь їхній час разом переповнювали лише запальні визнання в коханні.
«Працює… ну, щось казав про логістику, — ухиляючись, відповіла вона, — не хочу уточнювати, а то мама ще захоче перевірити.»
Де працює, де працює… Добре, хоча б не запитала про його захоплення. Бо про них Олэна знала ще менше. Його життя складалося з посиділок із друзями за пляшкою квасу або комп’ютерних ігор до після півночі. Але чи це має значення, коли тебе переповнює кохання?
Батько перехопив трубку.
«Олэна, що в тебе може вийти з людиною, яку ти навіть не знаєш? Ти не можеш сказати, де він працює!»
«Але в бабусі з дідусем же вийшло, а вони познайомилися й одразу побігли до ЗАГСу!»
«Один раз на одного не схоже. Якщо комусь пощастило, то це один на мільйон, — відповів батько. — Звичайна удача.»
«І мені пощастить!»
«Олэна!»
«Вибач, мені час… Андрій приїхав, — швидко проговорила вона і, не чекаючи нових умовлянь, поклала трубку.
Андрій завітав із магазину у тому, що встиг купити: в темно-синьому костюмі, трохи пом’ятому й явно не за розміром. Піджак випирав на плечах, а штани збиралися в складки на черевиках. У руці він тримав букет ромашок, перев’язаний простою стрічкою. Квіти були зірвані десь біля дороги, але Олэні вони здалися найпрекраснішими у світі.
«Готова?» — запитав він.
Олэна кивнула, відчуваючи, як руки тремтять від хвилювання. Вона глибоко вдихнула й вийшла з квартири, заВона зрозуміла, що щастя — це не лише кохання з першого погляду, а й терпіння, розуміння та справжня повага, які можуть прийти лише з часом.
