Слухай, хочу з тобою поділитися нашою сімейною «сагою», просто вже не знаю, кому пожалітися, може, порадиш щось путнє.
Отож, ситуація така. Чоловікові дісталася у спадок квартира від його тітки. Квартира невеличка, але прямо в самому центрі Києва. У нас троє дітей: старша донька Марічка, їй вже девятнадцять, вона студентка; середущий Назар, йому дванадцять; і найменший Богданчик, пять років має. Самі ми живемо у просторій трикімнатній квартирі, тому всім місця наче вистачає.
Та нещодавно ми з чоловіком добряче посварилися через цю квартиру. Я запропонувала, щоб Марічка жила там окремо вона вже доросла, сама собі на умі, та й хто знає, може незабаром заміж збереться. Ну а чоловік вперся рогом: мовляв, це буде несправедливо по відношенню до хлопців. Він каже, давай краще продамо ту квартиру, а гроші зараз це десь геть півтора мільйона гривень поділимо на трьох, і нехай дітям потім буде старт у житті. А я йому пояснюю, ну що вони за ці гроші куплять через десять років? Хіба щось із вторинку або й просто машина недорога вийде.
Я, чесно кажучи, думаю, що краще вже дати Марічці дах над головою зараз, ніж потім усім по якихось копійках. Я завжди кажу: ліпше синиця в руках, ніж журавель у небі. Ну а для хлопців ще життя попереду, може і вирішимо по можливості, ще якісь квартири знайдуться чи й зароблять собі.
Чоловік страшенно хвилюється, що якщо віддати квартиру доньці, то брати на неї образяться, а потім буде в родині суцільна напруга. Я ж думаю, що діти ще зовсім маленькі, вони зараз нічого не розуміють, встигнемо все їм нормально пояснити, ще й варіанти зявляться.
Ми Марічці про це все нічого ще не казали, бо вирішили самі поки розібратися в собі та з чоловіком порадитися. Та й квартира, якщо по правді, в такому стані, що там і жити поки не дуже можна потребує капремонту, та й грошей на це зараз у нас лишніх немає.
Ото й не знаю чи я права, чи чоловік. Може, варто мені поступитися, чи навпаки наполягати на своєму? Може, є ще якийсь третій шлях, про який ми з ним не подумали? От така ось дилема, сама вже голова болить.
