Наталія була приголомшена, коли її чоловік, Михайло, повернувся з роботи та зізнався, що у нього є інша жінка. Ці слова вдарили її, як грім з ясного неба. Але вона не показала, що ця новина її приголомшила і прийняла ситуацію з гідністю.
Вона відповіла з рішучістю в голосі: «Я розумію. Я уступаю місце. Завтра я виїду до батьків. Але дітей залишаю з тобою». Жінка як мати розуміла, що незалежно від того, що сталося між нею і Михайлом, діти не повинні страждати.
Наталія пакувала свої речі з сумом у серці і з рішучістю в кожному русі. Вона була розчарована й засмучена, але не зламана. Вона рішуче зібрала все необхідне, щоб забезпечити дітей під час її відсутності.
Наступного ранку Наталія попрощалася зі своїми дітьми, обіймаючи їх міцно. Вони не розуміли, що відбувається, але відчували, що їхня матір не засмучується. Вона обіцяла дітям, що все буде добре і незалежно від відстані, вона завжди буде їхньою мамою. Але, на жаль, не може взяти з собою, бо в бабусі лишень одна кімнатка. Навіть ліжка додаткового немає. А тут, у тата, їм буде добре. Тут затишно і просторо. І школа близенько.
Коли Наталія прибула до батьківського будинку, її серце було сповнене хвилюванням і тривогою. Вона знала, що її подальша доля ще не визначена, але вона була готова зібратися з силами і знайти свій шлях у цьому новому житті. Єдине, що її турбувало, це діти. Їм буде важко без неї, так як і їй без них.
А поки що зайнялася роботою. Батьки старенькі і не скрізь дають собі раду. Он квітник як заріс. І в хаті побілку було б добре відновити. «Треба чимось зайняти свою голову, бо поїде дах» — про себе думала жінка.
Час швидко пролетів, але Наталія не забувала про своїх дітей. Вона зв’язувалася з ними через відеодзвінки та вайбер. Так, вона дуже за ними сумувала. Але нічого не могла змінити. Чекала на розв’язку. Адже все має свій початок і кінець.
Одного дня несподівано зателефонував Михайло. Запитав, як вона і сказав, що впоров дурницю. Бо й справді, дітям потрібна рідна матір. І він не може далі дивитися, як вони сумують по кутках ввечері. Наче сироти при живих батьках. Повертайся, — каже,- бог дуже вже ми засумували за тобою.
Як з’ясувалося, його нова пасія була шокована, що вона тепер вимушена жити разом з нашими дітьми. Вона фиркнула ще в перший вечір і сказала, що її не влаштовує такий варіант. Мовляв, дівай дітей, куди хочеш. А куди ж Михайлу дітей відправити? Він гриз-гриз нігті два вечори і врешті зрозумів, що я в нього єдина і незамінна. Ніхто не буде возитися з чужими дітьми. А вони все-таки йому дорогі.
Так і їхнє кохання згасло. Розбіглися кожен по своєму куточку. Михайло вимушений був сам готувати вечерю, прибирати в хаті. Врешті зрозумів ціну дружини і справжньої матері. От і зателефонував.
Я відповіла, що подумаю, що мені робити далі. А сама рада, що врешті можу своїх дітей побачити. За день повернулася додому.
Михайло зізнався переді мною в своїх помилках і вибачився. Він висловив глибоку подяку за те, що вона змогла впоратися зі складною ситуацією і за безмежну любов до дітей.
Повернувшись до родини, Наталія поступово почала будувати нові стосунки з Михайлом. Вони працювали над відновленням довіри та зміцненням зв’язку, який колись був між ними.
Життя після цього випробування не було простим, але Наталія і Михайло змогли зрозуміти, що їхні спільні діти — це найбільше багатство, і разом вони повинні пройти будь-які випробування, що приготувало для них життя.
