Чоловік порівняв мене зі своєю кумою за святковим столом і отримав шубу на коліна
21 жовтня, субота
Знову за своє: «Оля, той сервіз із золотою облямівкою бери!», буркнув мені Ігор, коли я ставила тарілку на білосніжну скатертину. Той сервіз подарували нам на річницю його мама і, певно, він вважає, що від нього закуски смачніші. А мені вже набридло мити ті делікатні тарілки вручну вночі після гостей зовсім не хочеться стояти на кухні по годині. Сьогодні ж у Ігоря день народження пятдесят років, вічний ювілей, тож сваритися з самого початку не хотілося.
Ігорчику, той сервіз на дванадцять персон, а нас буде четверо. А ці тарілки глибші для гарячого саме те, сказала я стримано, поки нарізала петрушку для заливної щуки. Йди краще перевір, чи охолола горілка в морозильнику. Ось-ось прийдуть Богдан з Лілею.
Ігор буркнув щось собі й потупцював до холодильника. Я глянула йому в слід: цілий тиждень крутилася, як білка в колесі. Робота кінець кварталу, звіти, головний бухгалтер це ж не дрібниці. І ще підготовка до ювілею! Ресторан, звісно, відмінили «Олю, хто краще тебе нагодує? Навіщо переплачувати за понти?», так Ігор сказав. Приємно, що цінить мою кулінарію, але то ж не зовсім комплімент він просто економить, як завжди.
Три вечори маринувала свинину, тягала овочі, крутила рулети з баклажанів його улюблені. Спина ниє, а нігті довелося просто покрити прозорим лаком часу на манікюр не було.
У двері подзвонили.
Іду! гукнув Ігор, неначе за помахом чарівної палички перетворившись на привітного господаря. З коридору увійшла Ліля справжня квітка. Жінка Богдана, кращого друга Ігоря, завжди як із модного журналу: струнка, в ідеальному пісочному платті, з сумкою з бутика. Богдан слідом тягнув пакети з подарунками й пляшками.
Олюню, серденько! Ліля цмокнула мене в щоку, обсипавши дорогою парфумерією. Як же пахне! Я б так і не змогла. Я Богдану сказала: хочеш свято веди мене в ресторан, біля плити не стій манікюр зіпсується!
Сховала я руки за спину якось ніяково стало.
Комусь треба й домашній затишок створювати, посміхнулась, забираючи пальто. Проходьте, вже все накрито.
Застілля почалося по-нашому: пісні й тости за здоровя іменинника, обговорили подарунок (Богдан підніс суперспінінг, який Ігор цілий рік хотів), сміх і жарти. Я ж метушилась між кухнею і столом, міняла тарілки, додавала закуски, щоб усі були ситі й веселі. Сама лише встигла скуштувати ложку олівє і шматок сиру.
Ігор, розвеселений першою чаркою, розслабився і милувався Лілею, яка делікатно смакувала рибку вилкою.
Лілю, ти завжди така чудова, заявив він голосно. Дивлюсь на тебе, думаю ти чарівниця! Їси і не гладшаєш. А плаття як на ляльці. Відразу видно жінка себе любить!
Ліля кокетливо поправила кучер.
Ой, Ігорю, це лише дисципліна! Тренажерний зал три рази на тиждень і ніяких булочок вечорами. А ще відкрила новий крем справжнє диво!
Ось бачиш, Олько! підняв пальця вгору Ігор. Дисципліна! Чуєш? А ти все: «втомилась, ніколи». Он Ліля й працює, а виглядає як дівчинка.
Я саме несла запечену буженину й завмерла. Я ж головний бухгалтер у великій фірмі, дача, домашні справи, ще й онукам з уроками допомагаю. У Лілі робота по зміні, дітей нема. Звісно, різні умови порівнювати смішно.
Ігорчику, давай не порівнювати, тихо сказала я, не хотіла суперечки. У кожного свій ритм. Скуштуй мясо, з чорносливом новий рецепт.
Але Ігор раптом зірвався алкоголь розвязав язика й старі образи, та ще й чоловіча демонстрація пішла по колу.
Та що там буженина! махнув рукою, накладаючи собі шматок. Їжа це їжа. А от естетика Богдану пощастило. Приходить а вдома не кухарка, а справжня фея! А у мене що? Каструлі, запах смаженої цибулі! Кажу Олі: йди в спортзал, запишись на фітнес! А вона все: «спина, тиск». Відмовки це, лінь!
Богдан помітив напруження і вирішив перевести розмову:
Ігорю, ти що? Оля в тебе господиня пальчики оближеш! Моя Ліля так не вміє, у нас все більше доставка чи півфабрикати.
Ось! підхопила Ліля, Я й не люблю готувати час на себе є. Бо чоловік має очима кохати, правда, Ігорю?
Ігор задоволено глянув на дружину друга, очі засяяли масляно.
Золото! Любити очима! А подивишся кинув у мою сторону, я сіла навпроти, а руки мозолисті на колінах йому ж сорочки вночі гладила. Ти, наче й сукню вдягла, і зачіску а вид якось… замучений. Тітчин. В Лілі очі сяють, а у тебе все і ціни з «Сільпо» в голові.
За столом зависла тиша. Богдан заховався у тарілку, Ліля нервово теребила серветку. Мені було так боляче, наче ляпас. Вчора прала й прасувала його сорочку, а він зараз при всіх мене принижує. Зекономила на косметології, щоб купити йому той спінінг, добавила пенсію мами заради подарунка.
Ігорю, досить, сказала я, намагаючись тримати голос рівним. Перебрав.
Та нічого не перебрав! закипів чоловік. Кажу як є! Дружина пізнається в порівнянні. Ось дивлюсь і ти програєш. Богдан веде Лілю в люди й гордиться, а мені соромно! Ти дивилась у дзеркало взагалі? Розповзлась, морщини Ви ж ровесниці!
Ми не ровесниці, Ігорю, холодно відрізаю, Лілі тридцять вісім, мені сорок вісім. І вона не носить кілограми картоплі на пятий поверх, коли ліфт не працює ти ж лежиш на дивані!
Давай, починай! картинно скочив очима. Я працюю! Я гроші приношу! Маю право вимагати відповідності! А ти курка! Салати лише ріжеш! Ось салат навіть його не можеш зробити, як належить! У Лілі шуба на Новий рік легка, повітряна! А в тебе одна каша майонезна, як і ти!
Остання крапля. Всередині щось перевернулось терпіння закінчилось, зявилась холодна лють.
Я повільно встала. Ігор, нічого не помітивши, все ще балакав до Богдана:
Скажи, Богдан, я неправий? Жінка повинна надихати! А тут халат, тапки, борщ! Смертельна нудьга…
Я взяла велике блюдо з шубою свіжа, з майонезом і буряком. Кілограма півтора, не менше.
Я обійшла стіл і стала поруч. Ігор нарешті замовк, глянув на мене.
Чого ти встала? запитав виклично, Сіль тут недосолила?
Ні, Ігорю, сказала я спокійно, голос не тремтів. Ти правий. Я лише салати й вмію. От і маєш справжній, натуральний, своїми руками.
І перевернула блюдо.
Здається, навіть годинник завмер. Богдан заціпенів, Ліля ойкнула. Шубова маса поволі сплила на коліна Ігорю прямо на нові святкові штани.
*Бряськ.*
Майонез ллється, буряк осідає на тканині, шматки оселедця прикрашають ширінку.
У кімнаті цілковита тиша. Ігор дивиться на штани, не вірить, що це сталося. Буряковий сік розповзається, бежеві штани стають картиною психоделії.
Що ти наробила?! загукав, піднімаючись. Салат гадко випав і на килим, і на черевики.
Я обережно ставлю порожнє блюдо на стіл.
Зате смачно, Ігорю. І поживно. Натурально все своїми руками!
Та я!.. замахнувся, але Богдан вже втрутився, хапає за рукав.
Ігор, заспокойся! Ти ж сам спровокував!
Я?! Я?! кричав Ігор, трясучи зацвілі штани. Треба прибирати! Прибирай негайно! Повзи й прибирай!
Ліля притислась до стільця у неї переляк, в очах паніка.
Я подивилась на розлюченого чоловіка презирливо.
Сам прибирай, сказала чітко. Або викликай клінинг. Ти ж у нас статусний, заробляєш! А я піду займуся собою, як ти казав… надихатися!
Я розвернулась і вийшла. В коридорі спокійно вдягла плащ, взяла сумку. З кімнати крики Ігоря, гучні вибачення від Богдана.
Олю, ти куди? Ліля вибігла за мною, з тривогою. Не йди! Ну напився ж, не зі зла
Зі зла, Лілю, знизала плечима. Він так завжди думав, просто раніше мовчав. Дякую, що прийшла ти мені очі відкрила.
Я вийшла в прохолодний жовтневий вечір. Нікуди йти, але й залишатися вдома не могла. Сіла на лавку біля підїзду, викликала таксі. «До мами», вирішила. Маму поховали два роки тому, квартира лишилась досі не здавала. Виявилось, що це добре.
Ігор дзвонив двадцять разів того ж вечора. Спочатку гнівно, потім прощення просив. Я трубки не брала. Купила у нічному магазині червоне вино і шоколадку, приїхала на мамину квартиру, де пахло пилом і старими книгами, лягла на диван не думаючи про пральню чи готування.
Далі для Ігоря почалося пекло.
Я не повернулась наступного дня. І через тиждень ні. Жила у мами, ходила на роботу, а вечорами записалась на масаж вперше за три роки дозволила собі.
Ігор залишився сам удома, де їжа не зявлялася в холодильнику сама, а шкарпетки не скакали у пральну машину і з неї одежиною у ящик.
Три дні хорохорився: пельмени, джинси (бо штани зіпсовані). Всім казав, що я «істеричка, пройде». «Кому вона треба в її років? Приповзтеться», хвалився Богдану.
А на четвертий день кінчились сорочки. Гладити не вмів, ненавидів. На пятий боліло в животі від магазинних пельменів. На шостий закінчився туалетний папір.
Квартира поросла грязюкою. Пляма на килимі смерділа кислим майонезом і рибою. Затишок зник миттєво.
А я я ожила. Перестала носити торби собі готувати багато не треба. Почала висипатися. Колеги помітили:
Олю Петрівно, закохались? Очі блищать!
Закохалась, дівчата, відповідла я, у себе. Нарешті.
Через два тижні Ігор зустрів мене біля роботи. Жалюгідний: небритий, помята сорочка, очі, як у собаки. В руці три гвоздики.
Олю почав незграбно.
Чого тобі, Ігорю?
Олю, припини! Пожартували і досить. Домой треба. Квіти полити. І котик сумує…
Котика у нас не було.
Я не вернуся, Ігорю, спокійно сказала. Подала на розлучення. Документи в суді, скоро буде повістка.
Ігор здивовано відкрив рот.
Як розлучення? Через якийсь салат? Через пару слів? Ми двадцять пять років разом!
Ось і воно. Я для тебе була функцією кухаркою, прачкою, прибиральницею а людиною ні. Хочеш фею? Лілю шукай. Хоча Богдан тобі не вибачить. Іншу знаходь котра буде пархати, пахнути парфумами і нічого не робити. Але памятай: феї не миють туалети й не варять борщі.
Пробач, Олю! схопив за рукав. Люди оглядалися. Я дурний, пробурмотів! Давай куплю тобі шубу! Чи на фітнес запишу, як хотіла?
Я засміялась гірко й весело одночасно.
Фітнес? Щоб бути подібною до Лілі, і тобі не соромно? Ні, Ігорю. Я вже ходжу для себе. А шубу куплю собі сама, якщо захочу. Моя зарплата дозволяє, якщо не тратити на твої спінінги й делікатеси друзям.
А я? розгублено промовив. Як же я? Я ж не зможу Пральна машина там кнопок багато
В інтернеті інструкція, Ігорю. Або хатню робітницю наймай. Я втомилась. Ухожу з посади «твоя жінка». Без вихідної допомоги.
Я вирвала рукав і попрямувала до метро. Спина рівна, крок легкий.
Ігор ще довго стояв, стискаючи гвоздики. Пригадав той вечір, смачну буженину, тепле світло і той момент, коли салат повільно сповзав по його ногах.
Дурепа, прошепотів хитко. Все ж таки дурепа
Але коли повернувся в порожню, занюхану квартиру, серед гори засохлого посуду, дурнем почувся сам. Подзвонив Богдану.
Слухай, можна до тебе зайду? Хочеться домашнього їсти…
Вибач, брате, Богдан був напружений. Ми з Лілею посварились. Я сказав, щоб хоч раз пельмені зварила отримав скандал: «Ти мене кухаркою не записуй! Ось у Ігоря Оля готувала і чим закінчилось? Шубою на штанах! Я так не хочу». Сам на вермішелях сиджу.
Ігор поклав телефон і глянув на пляму на килимі воно нагадувало серце. Розбите, брудне, бурякове.
Минуло пів року.
Я й Ігор розлучилися тихо. Діти, вже дорослі, намагались мирити але побачили мої блискучі очі й тата, що постійно скиглить, стали на мій бік.
Ігор так і не навчився готувати. Схуд, постарів, сорочки прали в пральні дорого, але треба якось жити. Шукав зустрічей із жінками всі «не ті»: одна не вміла смажити котлети, друга вимагала ресторани щодня, третя одразу питала про його зарплату.
А я святкувала сорок девятий день народження в кафе з подругами у новій сукні, з новою зачіскою.
Оле, шкодуєш? спитала подруга. Стільки разом були
Я помішала каву й посміхнулась.
Шкодую, відверто сказала. Шкодую, що не вилила салат йому на голову десять років тому. Стільки часу втратила, стараючись бути ідеальною для того, хто це не цінував.
Я глянула у вікно весняна вулиця, пари йдуть. Я знаю одне: моє щастя не в тонко нарізаній ковбасі й не у компліментах чужій дружині. Моє щастя в моїх руках. І вони вже не пахнуть цибулею пахнуть волею й дорогим кремом.
А шубу Шубу тепер купую в кулінарії. Для себе і коли справді захочу.
Висновок на сьогодні: не дозволяй принижувати себе ні під яким приводом навіть якщо твій салат найсмачніший у Києві.
