Мій чоловік знайшов собі іншу жінку. Одного осіннього вечора він прийшов додому і заявив, що більше мене не любить і жити зі мною не збирається. Зібрав свої речі і пішов. Пізніше я дізналася, що у нього вже майже рік є інша жінка і живе він зараз у неї.
Ми з дітьми залишилися жити самі. Жили ми у квартирі моєї свекрухи. Вона їй дісталася від її батьків, а сама свекруха жила на сусідній вулиці у іншій квартирі, яку ще в молодому віці вони придбали разом із свекром. До слова, батько мого чоловіка зник безвісті ще як мій чоловік навчався в школі.
Кілька тижнів тому нас офіційно розлучили через суд. Хоча він туди навіть не прийшов.
До нас з дітьми часто приходила свекруха. Аж раптом вона мені натякнула, що квартира належить їй, і я більше не можу в ній жити, оскільки я розлучилася з її сином. Уявіть лишень, він мені цілий рік зраджував, покинув нас і пішов до іншої жінки, а для свекрухи винна я.
Її зовсім не хвилює, що крім мене у цій квартирі живуть ще й її онуки, рідні онуки. До того ж свекруха добре знає, що нам і йти то нема куди. Лише до моїх батьків в глухе село їхати жити.
Спочатку я цим натякам старалася не надавати уваги, але потім свекруха заявила мені прямо в очі, що до кінця місяця я повинна виселитися. Мотивувала це тим, що пенсія у неї маленька і вона буде здавати цю квартиру, щоб мати гроші для оплати комунальних послуг, бо зима не за горами.
Ми з дітьми мовчки зібрали речі і поїхали до моїх батьків. Діти пішли до школи у селі. До такої школи, яка зовсім їм не давала ніяких знань. Я залишилася без роботи, без будь-якого гроша в кишені. Я навіть не мала грошей, щоб придбати дітям зимове взуття і нові зошити. Добре, що мої батьки мали деякі заощадження.
Пізніше я пішла на курси перукарської справи, і помало почала працювати таки в селі. Як були клієнти — я їх і стригла, і зачіски робила. А вечорами шила постіль і продавала її через інтернет. Так у мене був хоч якийсь прибуток і можливість прогодувати своїх дітей.
Ще через деякий час появилася моя свекруха і просила зустрічі з дітьми, мовляв дуже скучила за онуками.
Я їй різко відповіла, що у неї нема онуків і хай пригадає, як на зиму вона їх вигнала із дому. Та й взагалі, можливо її син з новою жінкою їй ще народять онуків. А моїх дітей хай більше ніколи не турбує. А як би ви поступили на моєму місці?
