Я прийшла додому і побачила біля порогу валізи.
— Я йду. – Сказав мені чоловік.
Не зрозуміла його слів. Це звучало занадто коротко та сухо. Він це казав настільки буденно, ніби йде за хлібом. Головне, посміхається. Ця посмішка дуже щира.
— Я йду від тебе, Іро. — Знову повторив чоловік. — Покохав іншу жінку. Йду від тебе до неї.
— Чому? — Все що могла сказати.
Це питання звучало жалюгідно, але я не могла стримати своїх емоцій.
— Ти сидиш цілими днями вдома. Коли ми познайомились, ти була геть інша. Завжди з зачіскою, манікюром та нафарбована. А зараз в що ти перетворилась? Звичайна домогосподарка.
Я кинула успішну кар’єру, бо колись мене про це попрохав цей чоловік. Любила його більше життя. В нас з’явилась одна дитина, а потім інша. Вже сім років виховую дітей та веду хазяйство. Коли мені причепурюватися? Я ледь на ногах у ввечері стою. А ще треба батькам допомогти. Поки чоловік на роботі, бігаю від своїх батьків до його. Він постійно зайнятий, тому всім родичам допомагала я.
— Розумієш, вісім років тому, як тільки ми познайомились, ти була яскрава. Багато читала, займалася спортом, в тебе було купа друзів, тебе знав увесь город! Ти була успішною та цікавою жінкою. Зараз в мене немає з тобою нічого спільного.
Я слухала в одне вухо. Через нього перестала бути тою жінкою, про яку він говорить. Коли йшла у декрет, чоловік радів. Він казав, йому потрібна така жінка, як його мама. Вона завершила вуз у двадцять два і з тих пір сидить вдома. Не працювала ні дня. Все своє життя когось виховує, постійно готує та прибирає оселю. Тоді він говорив одне, а зараз каже геть інше. Якою я повинна була бути, щоб він зараз не йшов?
— Не хвилюйся за дітей! Я буду платити аліменти та приїжджати на вихідних. Вони не відчують себе обділеними! Згодом, познайомлю їх з Катею. В них буде одразу дві мами! – Натхненно промовив чоловік.
Що він верзе? Для нього сім років заручення нічого не варті? Він взагалі сповна глузду?
Чоловік пішов. Я сіла на кухні пити чай і думала про своє життя. Потрібно терміново шукати роботу. Немає часу розкисати, хоча дуже хочеться.
Думала, з моєю перервою у сім років, мене мало куди захочуть взяти. Я помилилася. У першій же фірмі, за мене вхопилися стальними лещатами. Начальник виявився чудовим чоловіком. Сказав, знає мене заочно за старі професійні заслуги. Відправив за рахунок компанії на курси підвищення кваліфікації і швидко погнав працювати.
З дітьми сиділи мої батьки, поки я потихеньку заробляла гроші. В колектив влилася швидко. Робота давалась легко. Все ж таки знання намертво засіли в моїх мізках. Дарма боялась.
По професійних сходинках піднімалась з космічною швидкістю. Через рік стала правою рукою свого начальника. Заробляла великі гроші. Саме ця робота допомогла мені пережити розлучення та зраду чоловіка. Я знов розквітала. З’явився час та бажання фарбуватися, гарно одягатися і, що головне, я відчувала себе щасливою.
Мої діти раділи змінам. Думала, будуть сумувати за батьком, але вони майже не згадували про нього. Колишній чоловік платив аліменти, але з дітьми побачився три рази за увесь рік, та й то на початку розлучення. Він гадки немає, як у нас справи.
Саме на цій сторінці мого життя, доля вирішила злегка пожартувати наді мною.
Я приїхала на своїй машині у продуктовий магазин. Вискочила на обіді дещо додому купити. Після роботи часу не мала на такі справи. Який був мій подив, коли я побачила свого колишнього чоловіка у цьому ж магазині. Він працював охоронцем.
Не знаю, що він відчув побачивши свою колишню дружину у діловому костюмі, з дорогим годинником на руці та купою грошей у гаманці. Мене ця зустріч повеселила. Такий здивований погляд побачила уперше. Він ніби мару побачив. Я ж тримала себе достойно. Скупилася та, кивнувши колишньому, гордо вийшла з магазину.
Ніколи не знаєш, як повернеться доля. Виявилось, мені для щастя, треба було позбавитися одного тягаря, який вісім років потихеньку тягнув мене на дно.
