Тітка мого чоловіка залишила йому у спадок квартиру. Квартира маленька, затишна, розташована просто в самому серці Львова. У нас з чоловіком троє дітей. Наша найстарша донька, Софія, зараз навчається на другому курсі університету, їй девятнадцять років. Старший син Ігор має дванадцять, а наймолодший, Сергійко, пять. Ми живемо в просторій квартирі з трьома спальнями, тож місця для всіх поки вистачає.
Та сьогодні атмосфера вдома напружена, як перед грозою. Ми з чоловіком гаряче сперечаємося через цю квартиру, що дісталась йому від тітки. Я вважаю, що Софія вже доросла та скоро може вийти заміж; вона заслуговує на власний простір. Сергій каже, що це несправедливо щодо синів треба продати квартиру, а виручені гривні поділити порівну між усіма дітьми. Але, Боже мій, яка це дурниця! За ці гроші жодна дитина не купить собі житла, навіть як почекаємо, поки хлопці виростуть.
Уяви гроші просто лежатимуть на рахунках до їхнього повноліття, а Софія зможе максимум купити якусь стареньку машину. Я впевнена, що краще мати синицю в руках, ніж журавля в небі: нехай хоча б одна дитина буде з дахом над головою, а до того часу, коли хлопці виростуть, знайдемо ще спосіб допомогти і їм.
Але Сергій стоїть на своєму: якщо квартиру віддати лише Софії, це зруйнує її стосунки з братами, і між ними назавжди буде холодна стіна. А я переконана нічого страшного не трапиться, хлопці зараз і так не розуміють, що сталося. У нас ще є час, щоб подумати про їхнє майбутнє. Ми ще нічого доньці не казали. Спершу вирішили самі все обдумати, бо навіть якщо віддати їй квартиру, жити там неможливо стіни потріскані, все старе, потрібен серйозний ремонт, а грошей на це зараз просто немає.
Так я сиджу над філіжанкою гіркої кави, дивлячись у нічне вікно, і думаю: хто з нас має рацію я чи мій Сергій? Чи варто мені й далі стояти на своєму, чи краще погодитися з чоловіком? А може, серед людей знайдеться той, хто підкаже мудре третє рішення, якого ми ще не бачимо…
