Чоловік на півставки
Чудово. Зробив дружині ляльку і під мамину спідницю? Ні, сину, так не вийде. Я тебе ховати не буду.
Та яке тут ховання? Я ж не назавжди… Просто відпочити хочу, розумієш? Там вона кричить, плаче, потім вибачається, знову кричить… У мене вже нерви на межі, навіть чуже дихання дратує!
Відпочинеш на тому світі, проказала Оксана, рішуче крокнувши вперед. Одружився терпи. Це тобі не табір, а сімя. Чи думав, що все життя будете по клубах бігати й у кіно ходити?
Максим відвів погляд і ніяково знизав плечима. Він хотів щось сказати, але слів не знайшлося. Син поставив сумку на підлогу, ніби все одно збирався прорватися до маминої хати, хоч би що.
Оксана одразу насупилася.
Ні! Ніяких ночівель. Ніяких вечерь. Не підеш сам поліцію покличу. Серйозно. Оце меншість втомився…
Максим завжди так робив. Дивився боязко й провинувато, але в очах блимали іскорки образи.
…Син з дитинства був майстром ухиляння. Поки старший брат працював на городі, Максим скаржився на живіт і ліг у ліжко з температурою. Оксана возила його по лікарях, поки не зрозуміла, що її молодший просто дуже артистичний і хитрий.
Одного разу, коли син знову «захворів» перед контрольнoю, вона просто витягла його за комір із ліжка. Він хнюпів, нарікав і скаржився, але йти довелося.
От помру прямо там будеш знати… ображено бурмотів він, сопучи носом. Олена Іванівна тебе наругає, що відправила мене хворого до школи. Тебе, а не мене.
Оксана сміялася, хоч уже тоді розуміла, що це не смішно. Максим міг півдня збирати конструктор і будувати замки, але прибрати за собою тарілку для нього було катастрофою. Домашку робив лише після крику. За будь-якої проблеми біг до мами з очима нещасного цуценяти.
І хоч Оксана намагалася це припинити, звичка звалювати відповідальність нікуди не поділася.
У Ярини, дружини Максима, був непростий характер. Спочатку вона була лагідною, ніжною і уважною. Майже в рот дивилася.
Вона мені кілька разів навіть каву до ліжка приносила. Мам, от таку дружину я й хотів, ділився син із Оксаною.
Оксану ж такими фокусами не провести. Вона добре знала, що на початку стосунків усі намагаються показати себе з кращого боку. До того ж Ярині був усього двадцять один рік. Майже ніякого досвіду, але бажання всім догодити повно.
Досталося одного вечора, щоб Оксана відчула: за маскою слухняної дівчини ховається справжній вулкан. Коли Максим попросив принести виделку замість ложки, Ярина піднялася, але роздратовано голосно видихнула. Коли він жартівливо назвав її «капризулею», вона посміхнулася, але неохоче звела брови.
Коли небога Оксани необачно відгукнулася про салат, Ярина різко встала зі столу, стиснувши губи.
Ой, мамі забула подзвонити! сказала вона і пішла на кухню.
Оксані здалося, що нікому вона так і не подзвонила. На кухні стояла тиша.
Ти б із нею обережнішим був, сину. Впевнений, що це твоє? тихо запитала вона, коли Ярина вийшла. Не найгірша дівчина, тобі така й потрібна, щоб підганяла, але…
«Але ти не розумієш, на що підписуєшся», подумала Оксана, хоча вголос так і не сказала.
Мам, у нас усе добре. Ти занадто сувора до неї. Вона буває емоційною, але це ж не проблема, відмахнувся Максим.
Не проблема… Для Оксани це справді не було проблемою. Вона навіть бачила в цьому плюси. Так, Ярина з характером, зате пробивна й самостійна. Свого добється. І Максиму розслаблятися не дасть.
Але чи готовий до цього Максим? Як показало життя ні, не готовий.
Через півроку після весілля Ярина й Максим прийшли до Оксани з торт
