Коли я виходила заміж, то була впевнена, що мій шлюб стане найщасливішим. Мабуть, так і було перші три роки, але ось наступні п’ять стали найгіршuмu. Мій чудовий, турботливий та люблячий чоловік перетворився на справжнісінького домашнього тuрана та еr0їста. Ні дня у нас не обходиться без свар0к. У нас з чоловіком є двоє чудесних двійнят, Іванка та Олег. Проте чоловікові й на них абсолютно байдуже. Усе що його хвилює — це власний комфорт та щастя.
А почалось це все, коли одного дня я повернулась швидше додому, не попередивши при цьому чоловіка. Від самого ранку я почувалася недобре і була змушена раніше відпроситись з роботи. Ще на порозі квартири я зрозуміла, що щось не так. На вішалці висіло пальто, а біля порогу стояли чоботи жіночі, проте не мої. У той момент я почала все усвідомлювати, але до самого кінця у голові шукала якесь логічне пояснення. Проте увійшовши в спальню на мене чекала цілком передбачувана картина: чоловік лежить у нашому ліжку в обіймах іншої. Помітивши мене жінка почала швидко одягатися та вибігла з кімнати. Чоловік, своєю чергою, і не думав щось мені пояснювати й відразу побіг за своєю коханкою. Я довго ще плакала, але наближався вечір і дітей було потрібно забрати зі садочка.
Я не уявляла, що мені робити. Вигнати чоловіка я не могла, адже квартира належала йому. До батьків переїхати теж не варіант, адже вони живуть у маленькій однокімнатній квартирі й для нас з дітьми там просто немає місця. Повернувся чоловік, коли на годиннику було вже далеко за опівніч. Йому було байдуже на мої сльози та навіть дітей, що спали у сусідній кімнаті. Він ще з порогу почав кричати та звинувачувати мене у всьому. Мовляв, це я винна у тому, що він мені зрадив. Нічого собі. Зрадив він, а винна виявляється я! Сварились ми до самого ранку, звинувачували один одного у всьому, а до якогось рішення так і не прийшли. Якби не діти я б ще у ту секунду, коли побачила його з іншою, зібрала речі та пішла. І мені було б байдуже куди, хоч на вулицю. Проте діти не винні у тому, що їх батько зрадник і не повинні страждати. Я була змушена закрити очі на зраду та продовжила жити з ним, хоча й більше не могла довіряти.
А чоловік тепер навіть не став приховувати своїх коханок. Неодноразово наші спільні друзі розповідали, що бачили мого чоловіка в компанії інших жінок. І ось я задумалась, а що насправді дає нам чоловік, окрім житла? Дітей я виховую повністю сама, продукти купую на власні гроші, комунальні послуги плачу теж я. Потрібно лише знайти куди переїхати.
І така можливість підвернулась. Моя співробітниця, яка знала про мою непросту ситуацію, розповіла, що біля неї живе одна самотня жіночка похилого віку та шукає собі квартиранта. За оренду платити не потрібно, лише за комунальні послуги та взяти на себе домашні обов’язки. Я довго все обдумувала, вагалась чи правильно буде жити з чужою людиною, але врешті-решт плюнула і пішла поговорити до тієї жіночки. Вона виявилась дуже милою і я їй здається теж сподобалась, а те що у мене двоє дітей її зовсім не налякало, а скоріше навпаки.
На наступний день я відпросилась з роботи, і коли чоловік вийшов з дому, зібрала усі наші речі та переїхала до бабусі. Я ніколи не була такою щасливою, як тепер. Більше ніяких дорікань, сварок та зрад. Виявляється, життя може бути щасливим. А бабуся відразу стала для нас неначе рідною, діти її просто обожнюють.
Колишній чоловік дуже розлютився, коли дізнався, що я пішла від нього. Кожного дня телефонував з погрозами, що грошей дітям давати не буде і це мій останній шанс передумати. Довго слухати ці байки я не змогла, тому просто заблокувала його номер. А як не захоче платити аліменти, то доб’юсь їх через суд.
Пройшов рік мого щасливого та спокійного життя. Я зустріла чудового чоловіка, який любить та поважає мене і моїх дітей. Колишній чоловік усе ніяк не може заспокоїтися, що у мене все добре та постійно переслідує мене. Але мені байдуже, адже тепер за мене є кому постояти…
