У дері постукали коли Надя діставала пельмені з окропу. Жінка не звернула уваги на стукіт тому і далі співала собі якусь пісню. Олег вже накривав на стіл,а їхні діти гралися в іншій кімнаті
Він любив її пельмені більше усіх страв на світі. А Оля любила свого чоловіка, тому кожні вихідні готувала його смаколик.На цей раз вона почула стукіт,і витерши руки о рушника,поспішила відкрити двері.По дорозі до коридору вона почула як хтось швидко спускаєтся сходами вниз..
— Напевно, помилилися, — подумала жінка , і вже хотіла повертатися, та почула що гість за дверима знову піднімається сходами.Надя,нарешті , відчинилила двері і побачила під ними корзинку.Вона оглянулась,навколо нікого не було,здивавано нахилилась перевірити вміст ,так званого подарунка і почула дитячий плач.
—Це ж маленька дитина! Немовля!Звідки вона тут з’явилася? І хто поклав її на холодну цементну підлогу?Питанням не було кінця,та через мить її переживання перебив чийсь голос:
— Чого дивишся? Бери! Олегові передай.Знав як гуляти-нехай знає як і дитину доглядати.Мені ж обіцяв що залишить тебе одружиться зі мною. Немає його, то і ця дитина мені не потрібна! Надя, підняла голову і подивилася на незнайому гостю,що кричала зі сходів.Молода, красива жінка виглядала дуже злою, а Наді потемніло в очах і задзвеніло у вухах.Останнє , що жінка почула це:
—Дитину я записала на нього,він тато! І кроки, які спускались вниз по сходам,стаючи все тихішими ,поки зовсім не пропали.Надя прийшла до себе,взяла дитинча на руки і не розуміла що коїться. А тут іОлег підійшов і спитав дружину:
— так може вже поїмо?
Голос його задрижав . Семимирічна дочка Анюта і чотириічний син Павло, цікаво розглядали дорослих.Надя зайшла до кімнати, відкрила одіялко. Маленька рожевощока дівчинка,якій було максимум тиждень дивилася на жінку великими синіми очима. Чоловік і діти нахилилися над немовлям.
— Мамо, звідки ти взяла дитинку? — здивовано запитала донька.
— Бог послав, — відповіла Надя.
— А ти швидко йди в аптеку ,я скажу що купити, — наказала чоловікові
. — А ви не кричіть і сидіть тихенько, Богданка хоче спати— заспокоїла дітей.
— Богданка!Богданочка — радісно вигукував Павлик.
— Так, тепер вона твоя ще одна сестричка, — посміхнулася Надя.
Сусіди довго обговорювалили та потім замовкли. Хтось хвалив Надю за благий вчинок, хтось засуджував,взяла собі морокуна голову — за дитиною коханки дивитись, а Надя полюбила Богданку, як свою рідну. Правда, з Олегом відносини погіршали.
Ні про що його жінка не питала. Розуміла, що він зробив вибір на користь сім’ї, але не знала було це заради неї чи дітей, не знала, і це її дуже сильно мучило. Але час проходив. Діти ставали доросліші, батьки старіли.Так і проходило їхнє життя.Надя нічого не знала про цю жінку,мати Богданки,тільки те що та поїхала кудись закордон. Якось пару днів перед Новим роком, вони втрьох сиділи в кімнаті і дивилися телевізор. Старші діти вже жили у столиці і мали свої сім’ї .А Богданці тільки 16.Але та дівчинка як сонечко,очі небесно-блакитні ,ті в які колись закохалась Надя,то були очі Олега.
У двері хтось постукав. І материнське серце відчуло щось неладне.Якийсь, такий знайомий тривожний звук.Богданка побігла відчиняти двері. За нею пішов Олег а потім й Надія.Біля дверей вони побачили стару жінку,в поношеній шубі і хутряній шапці
— Я колись тут залишила, я залишила, — вона щось говорила,схлипуючи і ридала крокодилячими сльозами..
— Ви помилилися адресою, — відповіли всі троє. І закрили двері перед незваною гостею.
— А давайте, відкриємо шампанське! — запропонував голова сімейства.
— В честь чого? — запитала Богданка.
-А що просто так і не можна?!
— А і дійсно,просто так! — підтримала чоловіка Надія.
А тепер добре подумайте і скажіть:
А чи змогли б ви прийняти дитину свого чоловіка як рідну?
