Марина, подруга однієї жінки, кілька днів мріяла про нові чобітки. Ціна їхня була не малою, а саме 6 тисяч гривень. Весь час Марина прибігала до жіночки і розповідала, які чудові чоботи і як вони їй пасують.
Не можна забути, що Марині чоботи були й не дуже потрібні, бо у її шафі стоїть не мало новеньких чобітків. На днях Марина подзвонила жіночці і скаржилася, що чоловік не хоче давати їй грошей, такого вона явно не очікувала, бо зазвичай він виконував всі її забаганки.
Коли Марина почала розказувати жіночці, який її чоловік поганий і не хоче дати грошей на нові чобітки, то жінка не підтримала її. А саме, чому? Бо коли подруга вийшла заміж, то за всі роки не внесла ні копійки в сімейний бюджет. Вона не працювала жодного дня після весілля і тепер злиться, що чоловік відмовив їй з чоботами. А найгірше, що всі гроші зароблені її чоловіком, Марина вважає спільними.
На думку жіночки, де працює тільки одна людина з подружжя — там «спільних» грошей не буває. Але й не завжди «спільні» гроші бувають там, де обоє вкладають у бюджет. У таких подружжях більшу владу має той, хто більше заробляє. А людина котра нічого не заробляє, а все замість неї робить інший член подружжя, стає залежною від «годувальника».
Проживши 10 років з чоловіком у Марини не було ніяких проблем. Він все їй позволяв і купляв, а тепер жінка злиться, бо відмовив на її забаганку. Натомість, її чоловік інколи говорить, що їй теж потрібно почати працювати, але Марина шукає відмовки, ніби багато хатніх справ, дитина. Проте чоловік наводить багато різних прикладів, де у сім’ї двоє дітей і хатніх справ багато, а дружина без проблем встигає ще працювати.
Жінка думає, що чоловік Марини не почав шкодувати грошей для неї і йому не жаль їй їх дати, але він просто зрозумів, що дружина розлінилась.
Не можна забути про те, що чоловік Марини дуже розумний і спочатку допоміг жінці знайти роботу. А саме: неподалік в продуктовому магазині продавцем і зарплата приблизно 6 тисяч, якраз вистачить на нові чобітки, якими марить дружина.
Натомість Марина, як почула про роботу — зразу обурилась. Як так працювати місяць і заробити на одні чобітки? Питалася вона весь час. Проте за настоюваннями чоловіка врешті-решт пішла, але не пропрацювала там й двох тижнів, бо постійно запізнювалася.
Сумна і без чобітки прийшла вона до жіночки жалітися, яке в неї погане життя, як їй важко, який жахливий чоловік і таке всяке. І що сказати? А те, що деякі жінки не усвідомлюють свого щастя і як насправді добре їм живеться, от якби вони поспілкувалися з розлученою жінкою, у котрої двоє дітей, робота, хатні справи, може б тоді вони почали цінувати те, що мають.
