— Ви це робите заради сина? Не треба. Я буду сподіватись, а ви не зможете мене полюбити.
Виходячи з лікарні, Олена зіткнулася в дверях із чоловіком.
— Вибачте, — промовив він, затримавши на ній погляд.
У наступну мить його очі стали холодними й байдужими. Він відвернувся, і, здавалося, одразу забув про її існування.
Скільки таких поглядів вона ловила на собі. На струнких дівчат дивилися зовсім інакше — з захватом, жадібністю. Від цієї несправедливості їй робилося болісно. Хіба вона винна, що народилася такою?
У дитинстві всі захоплювалися її пухкими щічками та круглими ніжками. А в школі на уроках фізкультури, коли будувалися в шеренгу, вона завжди ставала першою серед дівчат. Дражнили «товстухою», «гарбузом», «Пеппою». А були й зліші прізвиська, які навіть згадувати не хотілося. Діти ж бувають жорстокими. Вчителі бачили, що її цькують, та нічого не робили.
Олена пробувала дієти, але постійно хотілося їсти, і вона зривалася. Втрачені кілограми швидко поверталися. Вона була миловидною, але повнота затьмарювала все.
Мріяла стати вчителькою, але відмовилася — боялася, що діти й далі сміятимуться над нею. Тому пішла в медичне училище. Коли людині боляче, їй байдуже, як виглядає той, хто допомагає, — головне, щоб полегшив страждання.
У групі хлопців не було, а дівчата захоплювалися собою, закохувалися, виходили заміж. А Олена завжди була сама. На лекціях подруги просили її сідати попереду: за її широкою спиною можна було сховатися від викладача.
Вона зі скорботою дивилася на гарні сукні у вітринах. Їй ніколи не вдягнути такого. Носила просторі кофти та широкі спідниці, щоб приховати форми. Але вчилася добре, робила уколи вправно — тому її любили літні пацієнти.
Одного разу пішла з подругами на ковзанку. Підлітки кидали в її бік образливі репліки. «Дивись, на м’ясокомбінат поспішає», — реготали хлопці. Від їхнього сміху за спиною їй кортіло заплакати.
Мати намагалася познайомити її з синами своїх подруг. Разів із два Олена навіть ходила на побачення. Один хлопець, побачивши її, зробив вигляд, ніби нікого не чекав, і демонстративно відвернувся. Другий, не встигши знайомитися, почав її чіпати. Вона відштовхнула його, і він впав у калюжу. «Чого вилазиш? Хто на тебе таку подивиться?» — кричав їй услід. Більше вона на побачення не ходила. Краще вже бути самій.
У соцмережах поставила на аватарку Фіону з «Шрека». Коли один хлопець запитав, як вона виглядає насправді, Олена відповіла: «Так само, тільки не зелена». Він сприйняв це як жарт. «Напевно, ти просто стомлена від уваги, тому й відлякуєш таких аватаркою», — написав він і запропонував зустріч. Вона одразу припинила листування.
Одного разу в коридорі лікарні на неї налетів хлопчик років шести.
— Куди біжиш? Тут хворі лежать, не можна шуміти, — сказала вона, хапаючи його за руку.
— Хотів покататися по лінолеуму, — щиро зізнався хлопчик.
— Ти з ким прийшов?
— З татом, до бабусі. А де тут туалет? — спитав він.
— Ходімо, — Олена повела його в кінець коридору. — Сам упораєшся?
Хлопчик кинув на неї зверхній погляд. На цього малого «чоловіка» вона не образилася. Незабаром двері відчинилися, і він вийшов.
— Тепер покажеш, у якій палаті твоя бабуся, — сказала Олена.
Хлопчик зідхнув і поплеІ коли вони разом зайшли до палати, Олена зрозуміла, що саме так починається щастя.
