Минулого тижня моїй доньці виповнилося два роки. Невеличке свято, яке я влаштувала сама, як могла, без зайвих коштів, без допомоги. Батько дитини навіть не згадав. Жодного дзвінка, жодного повідомлення. А от його мати, колишня свекруха, пам’ятала. Подзвонила, привітала, сказала, що хоче побачити онуку. І я, не бачачи в цьому нічого поганого, погодилася. Адже це ж бабуся. Хіба дитині буде гірше від того, що її люблять?
Марія — так звуть мою колишню свекруху — прийшла не з порожніми руками: принесла іграшку, трохи солодощів та конверт із грішми. Ми пішли до парку, потім зайшли до мене. Я навіть усміхалася. Але все зіпсувалося, коли додому повернулася моя мати…
— Ти що, зовсім сорому не маєш?! — з порогу зашипіла вона. — Допустити, щоб ця… ця… приходила та цілувала твою дитину! Треба було виставити її за двері! А ще й подарунки брати — хоч трохи гордості в тебе є?!
Вона метушилася по квартирі, розмахувала руками, лаялася. Казала, що іграшка — дешева китайщина, солодощі — отрута, а гроші — жалюгідна милостиня. Цілу ніч її слова лунали в моїй голові, навіть коли вона вже замовкла. Про те, що Марія — «добра бабуся», а вона, моя мати, — «зла». Що я завжди всіх зраджую. Що вона заради мене колись залишилася без копійки, а тепер я кидаю її заради чужої баби на «Мерседесі».
Розлучилася я з чоловіком трохи більше року тому. Він пішов сам. Просто зібрав речі, вийшов і не повернувся. Квартиру, де ми жили, він записав на свою матір. Нічого мого там не було. Юридично — я була ніхто. І йти мені було нікуди.
Розлученням займався адвокат моєї свекрухи — я досі не розумію навіщо, адже ділити було нічого. Чоловік одразу відмовився від дитини. А на папері у нього не було ні майна, ні доходів. Я нічого не вимагала — ні аліментів, ні меблів. Лише одне — пожити в тій квартирі до кінця декрету. Але й цього мені не дозволили.
Марія не була в шоці. Я була не перша й, мабуть, не остання жінка в житті її сина. Для неї я була просто однією з багатьох. Вона навіть допомогла мені виїхати — наЯ так і залишилася між двох вогнів: між матір’ю, що ніколи не пробачить, і свекрухою, яка, хоч і не любов, але хоче бути поруч.
