Олене, а твоя дружина справді така, якою ти її вважаєш?
Богдане, не хотів тобі про це казати в день весілля Та коротко кажучи, ти знаєш, що твоя новоодружена дружина має доньку? мій колега на роботі приковав мене до водійського сидіння.
Що ти маєш на увазі? я відмовився вірити таким новинам.
Моя дружина, побачивши твою Маріанну на вашому весіллі, прошепотіла мені на вухо:
Цікаво, чи знає молодий, що його наречена має доньку в дитячому будинку?
Уяви собі, Богдане? Ледь не знепритомнів. Дружина каже, що сама оформляла відмову від новонародженої. Моя Софія лікарка у пологовому. Вона впізнала твою Маріанну через родимку на її шиї. Ще й додала, що Маріанна назвала доньку Олесею і дала їй своє прізвище, схоже, Шевченко. Це було років пять тому, колега з цікавістю чекав моєї реакції.
Я сидів приголомшений за кермом. Ось тобі й новина!
Вирішив сам усе зясувати. Не хотів вірити таким чуткам. Звісно, я розумів, що Маріанна не вісімнадцятирічна наївниця, їй тоді було тридцять два. До того, як ми зустрілися, вона, безперечно, мала якесь особисте життя. Але навіщо відмовлятися від дитини? Як потім із цим жити?
Завдяки своїм звязкам я швидко знайшов дитбудинок, де виховувалася Олеся Шевченко.
Директор закладу представив мені веселу дівчинку з сяючою посмішкою:
Знайомся, наша Олеся Шевченко, звернувся він до неї, скільки тобі років, донечко, скажи дядечкові.
Не можна було не помітити її косоокості. Мені стало шкода малечу. Я вже вважав її своєю, пригорнув до серця. Адже ця дівчинка донька моєї коханої! Бабуся завжди казала:
Дитина хоч і коса, а для батьків золота.
Олеся сміливо підійшла ближче:
Чотири роки. Ти мій тато?
Я зніяковів. Що відповісти дитині, яка в кожному чоловікові бачить батька?
Олесю, давай поговоримо. Ти хотіла б мати маму й тата? звісно, дурне питання, але вже дуже хотілося обійняти цю милу дівчинку й негайно забрати додому.
Хочу! Ти забереш мене? Олеся питально й проникливо подивилася мені в очі.
Заберу, але трохи пізніше. Почекаєш, зайчику? мені хотілося заплакати.
Почекаю. Ти не обманеш? Олеся стала серйозною.
Не обманю, поцілував дівчинку в щічку.
Удома я розповів усе дружині.
Маріанно, мені неважливо, що було до мене, але Олесю треба терміново забрати. Я офіційно її усиновлю.
А мене ти запитав? Чи я хочу цієї дівчинки? Ще й коса! Маріанна підвищила голос.
Адже це твоя рідна донька! Я зроблю Олесі операцію на очі. Усе налагодиться. Дівчинка чудова! Ти одразу її полюбиш, мене вражала позиція дружини.
Зрештою, я ледь не силоміць умовив Маріанну погодитися на усиновлення.
Минув рік, перш ніж ми забрали Олесю додому. Я часто навідувався до неї в дитбудинок. За цей рік ми з нею подружилися й звикли одне до одного. Маріанна досі не палала бажанням мати дитину й навіть хотіла зупинити процес усиновлення на півдорозі. Я переконав її продовжити.
Нарешті настав день, коли Олеся вперше переступила поріг нашої оселі. Усе, що для нас звично, її дивувало й тішило. Незабаром лікарі покращили Олесі зір. Ця процедура зайняла півтора роки. Я радів, що доньці не знадобилася операція.
Вона стала схожою на матір, як дві краплі води. Я щасливий. У моїй родині дві красуні дружина й донька.
Майже рік після дитбудинку Олеся не могла насититися. Постійно ходила й спала з пачкою печива. Не вдавалося відібрати її. Дитина відчувала голод. Це дратувало Маріанну, а мене дивувало.
Я намагався обєднати сімю, але, на жаль Дружина так і не змогла полюбити свою доньку. Маріанна любила лише себе, своє его наче застиглу привязаність до слова «я».
У наших стосунках зявилися сварки, непорозуміння, болючі конфлікти. І джерело всіх скандалів Олеся.
Навіщо ти привів у нашу родину цю дику? Вона ніколи не стане нормальною людиною! спалахувала дружина.
Я дуже любив Маріанну, не уявляв життя без неї. Хоча моя мати колись сказала:
Сину, це твоя справа, але одного разу ми бачили Маріанну з іншим чоловіком. Щастя з нею не знайдеш. Вона нещира, підступна жінка. Обдуре тебе, навіть не поморщишся.
Коли любиш, не бачиш перешкод. Щастя сяє яскравіше зірок. Маріанна була моїм ідеалом. Розкол у стосунках я відчув, коли в нашому домі зявилася маленька Олеся.
Можливо, вона відкрила мені очі на правду про мою родину. Вражала байдужість дружини до дитини.
Я навіть подумав охолонути до Маріанни, але не вийшло. Одного разу друг порадив:
Слухай, друже, якщо хоче
