— Ну, а як він на тебе дивиться? З любов’ю та захопленням, — сказала задоволена собою донька.
Дмитро вийшов із ванної кімнати, прикрившись лише рушником. Крапельки води блищали на оголених м’язах грудей. Не чоловік, а мрія. У грудях у Віри солодко занило серце.
Він сів на край ліжка й простягнувся до неї, щоб поцілувати. Вона відхилила голову.
— Не треба, бо я так ніколи не піду. Мені час. Галя, мабуть, вже вдома. — Віра потерлася щокою об плече Дмитра.
Той зітхнув.
— Віро, ну скільки можна? Коли ти розкажеш доньці про нас?
— Три місяці тому ти навіть не знав, що я існую, і чудово жив. — Віра підвелася й почала одягатися.
— Мені здається, що я не жив зовсім, а чекав тебе. Я й дня не можу без тебе…
— Не розбивай мені серце. Не проводжай, — сказала Віра й вийшла з кімнати.
Вона йшла вулицею, намагаючись не звертати уваги на погляди перехожих. Їй здавалося, що всі знають, звідки вона йде. Чоловіки дивилися з цікавістю, а жінки… із осуду.
Ще б пак — усе при ній: статура, постава, обличчя з виразними очима й пухкими губами. Темні густі коси вибилися із заколи на потилиці. А Віра хотіла стати непомітною.
***
Вона вийшла заміж рано, у двадцять, за кохання. Майже відразу завагітніла. Чоловік намагався переконати її зробити аборт. Мовляв, рано, треба стати на ноги, ще встигнуть. Але Віра не піддалася й народила здорову дівчинку, сподіваючись, що з часом чоловік зміниться. Але він так і не полюбив доньку. Що ж, багато чоловіків байдужі до дітей.
Одного разу подзвонила якась жінка й назвала адресу, де часто бував чоловік Віри. Вона не кинулася перевіряти, дочекалася його й прямо запитала. Спочатку він заперечував, потім виправдовувався, а потім почав кричати:
— Якась божевільна набрехала, а ти й повірила? Ти від неї недалеко пішла. Я йду, а ти потім шкодуватимеш…
Чоловік вийшов, грузко вхопивши двері. Вірі не хотілося жити, але донька потребувала уваги, і вона вижила. А через два тижні не втрималася — пішла за названою адресою, стала за деревом у дворі й чекала. Незабаром повз пройшов чоловік із молодою жінкою під руку. Вони зайшли до під’їзду.
Наступного дня Віра подала на розлучення. Знала — не зможе пробачити, не такий характер. Віддала доньку до дитячого садка й вийшла на роботу.
Іноді у її житті з’являлися чоловіки, але жоден не подобався настільки, щоб вона ризикнула зв’язати з ним життя. І лише через багато років Дмитру вдалося завоювати її серце. Красунчик, високий — їй до пари. Між ними спалахнув пристрасний роман. Одного разу Галя запитала, куди мама так ретельно вбирається.
— На побачення, — напівжартом, напівсерйозно відповіла Віра.
— А-а-а, — багатозначно потягла донька.
Більше вона нічого не питала.
Фігурою Галя пішла в матір, але обличчям не така гарна. Усі дивувалися, як у таких гарних батьків народилася звичайна донька. А Віра раділа. Красою хліб не намажеш, з нею лише проблеми.
У неї ніколи не було подруг. І причина була не в Вірі, а в заздрості. Дівчата боялися виглядати блідо біля неї. Може, тому й вийшла заміж рано — сподівалася знайти в чоловікові друга.
— Мелкуватий він для тебе, хоч і гарний, — казала мати.
***
— Галю, я вдома, — голосно сказала Віра, заходячи в квартиру.
— Уроки вчу, — відповіла донька зі своєї кімнати.
Віра переодяглася й пішла на кухню. Незабаром туди прийшла Галя, сіла за стіл і відламала шматочок хліба.
— Не псуй апетит, зараз вечерятимемо, — сказала Віра, поставила на стіл тарілки й сіла навпроти доньки. — Я хотіла з тобою поговорити.
— Хотіла — то й говори, — сказала Галя, з апетитом поїдаючи вечерю.
— Скоро мій день народження.
— Пам’ятаю, мам.
— Я хотіла запросити… мого знайомого, — із трудом вимовила Віра.
— З яким ти спиш? — Галя спокійно дивилася на матір.
— Зустрічаюся. Та все ж ти з матір’ю розмовляєш, — пожартувала Віра.
— Яка різниця? У твоєму віці зустрічатися й спати — одне й те саме.
— То я запрошу його? Ти не проти? — уточнила Віра.
— Мені то що. А бабуся прийде? — безтурботно запитала Галя.
Віра полегшено видихнула. П’ятнадцять — складний вік. Здавалося, донька нормально сприйняла її новину.
— Бабуся прийде в неділю. Мені важливо, щоб у вас з ним склалися стосунки.
— Та годі, мам, запрошуй, — махнула рукою Галя.
Усю суботу Віра готувалася, бажаючи вразити Дмитра своїми кулінарними талантами. Він прийшов із величезним букетом троянд, подарував перстень. Віра збентежилася. Її приголомшила його наполегливість.
До того ж, бажаючи сподобатися Галі, він поводився галасливо, щось розповідав, жартував. Донька ж, навпаки, була стриманою й серйозною. КАле тепер, коли Віра дивилася на Петра, який скромно посміхався їй через стіл, вона відчула, що саме такий спокій і щирість їй завжди бракували.
