— Вона тобі сподобається, мамо. Вона просто диво! — із захопленням сказав Дмитро.
— А чи не набридне жити з дивом? — іронічно запитала Оксана.
Оксана стояла біля плити й прислухалась. Коли був живий чоловік, вона завжди готувала вечерю так, щоб до його приходу все було готове. Чоловік помер вісім років тому. Тепер так само вона чекала з роботи сина.
У дверях клацнув замок, із передпокою почувся голос Дмитра:
— Мамо, я вдома.
— Чую, — відповіла Оксана й усміхнулась.
— А що у нас сьогодні? Котлети, смажена картопля? — Дмитро обійняв матір і заглянув через її плече, вдихаючи апетитний запах улюбленої картоплі з зеленою цибулею.
Оксана вимкнула газ, накрила кришкою сковороду.
— У тебе гарний настрій? Що трапилося? — за відтінками голосу вона вгадувала настрої сина.
Дмитро відійшов.
— Мамо, я одружуюсь.
— Вже час. А чого ж Катруся до нас не заходить? — спитала Оксана й обернулась до сина, вдивляючись у його похмуре обличчя.
— Я одружуюсь на Марічці.
І Оксана відчула, як спиною пробіг холодок. Син давно став дорослим. Обіймав її, був ніжним лише в хвилини особливих зізнань чи радості.
— Ім’я багатообіцяюче. А як же Катруся?
— Катруся виходить заміж у суботу. Не хочу про це говорити, мамо. Давай вечеряти.
— Добре, що весілля Катрусі не позбавило тебе апетиту. Мий руки.
Оксана поставила перед сином тарілку з картоплею, сіла навпроти, підперши підборіддя рукою, й дивилась, як він їсть.
— А ця Марічка… хто вона?
— Вона гарна дівчина. Ти сама в цьому переконаєшся. Хочу познайомити тебе з нею. У суботу, наприклад? — Дмитро перестав їсти й подивився на матір. — Марічка тобі сподобається, я впевнений. Вона просто диво! — із захопленням сказав він.
Щось подібне він говорив і про Катрусю. Про те, що та вибрала нареченого багатшого, Оксана дізналась від її матері, з якою вони вчились в одній школі й дружили, сподівались, що їхні діти одружаться. Зустрілись випадково в магазині, та поділилась з подругою новиною. Вибачилась за вибір доньки.
— Дива буває забагато. А чи не набридне жити з дивом? — іронічно запитала Оксана.
— Мамо, не смішно.
— А я й не жартую. Розкажи про неї. Що в ній такого дивовижного?
— Чого ти чіпляєшся до слова? — Дмитро занервував. — Вона вчителька, викладає в школі українську мову й літературу, правда, лише перший рік. Серйозна, начитана. Мені з нею добре.
— А батьки в неї хто?
— Тато інженер, мама домогосподарка.
— І приїхала вона?.. — Оксана не договорила, чекаючи, що син продовжить.
— Та яка різниця, звідки приїхала? — обурився Дмитро.
— Справді. Значить, вона не місцева. Жити збираєтесь тут?
— Якщо ти проти, ми знімемо квартиру. — Дмитро заглянув у вічі матері.
— Ні, зовсім ні. Я лише радітиму. Що мені одній робити? Чекатиму онуків. Якщо не зживемось, тоді знімете квартиру.
— Марічка не хоче поспішати з дітьми, хоче попрацювати, набратись досвіду.
— Марічка не хоче, Марічка вирішила… — передражнила Оксана. — Гаразд, запрошуй на обід своє диво.
Вона встала зі столу й понесла порожню тарілку до раковини.
— Ти найкраща мама на світі, — Дмитро теж підвівся.
— Сподіваюсь, ти не забудеш про це, коли одружишся.
Оксана мила посуд, а сама розмірковувала. «Вчителька, значить. Усі вечори проводитиме за перевіркою зошитів, готуватиметься до уроків, а вихідні виїжджатиме з класом на екскурсії… — вона зітхнула. — Як швидко Дмитро виріс, вже одружується. Шкода, чоловік не дожив».
З ранку в суботу Оксана чарівничала на кухні. Дмитро довго одягався перед дзеркалом, вибравши сорочку й краватку в тон. Потім пішов зустрічати Марічку.
Оксана намагалась уявити собі ту дивовижну вчительку, але на думку спадала лише Ніна Русланова з фільму «Тіні забутих предків».
Марічка виявилась тендітною невисокою дівчиною, з довгим прямим волоссям й великими очима. Красивою її назвати було важко, зустрінеш на вулиці — не впізнаєш. Їла вона мало, стримано хвалила кожну страву. Вино лише куштувала. Дивлячись на неї, не пив і Дмитро.
— Не соромтесь, Марічко, — підбадьорила її Оксана.
«Скута хвилюванням, боїться мене. Вперше знайомиться з матір’ю нареченого, — подумала Оксана. — Що ж син знайшов у ній? Чи назло Катрусі поспішає одружитись? Ох, Катрусю…»
За два місяці відбулось скромне весілля. На нього приїхали батьки Марічки. Мама також тендітна, забита, мовчазна. Батько жартував, розповів, що ще підлітком закохався у героїню фільму «Тіні забутих предків», тому так і назвав доньку.
— Образ героїні фільму створила Ніна Русланова. Логічніше було б назвати дІ тільки після довгих років щасливого життя разом Оксана зрозуміла, що справжнє диво — це не ідеальність, а вміння пробачати, любити й бути поруч, навіть коли все здається неможливим.
