У вас бувало таке – подивишся на людину свого віку й подумаєш: «Нічого собі! Невже й я так само виглядаю?» 😅
Ось історія, яка трапилася з моєю знайомою:
—
Мене звуть Оксана. Я чекала на автобус на зупинці, а коли зайшла всередину, помітила бейдж водія. Там було повне ім’я – і воно мені щось нагадало.
Раптом у пам’яті виринув високий гарний хлопець із чорним волоссям, в якого я була закохана ще в школі… мабуть, років 35 тому.
На мить мене пройняла думка:
«Невже це він? Той самий хлопець, за яким я таємно зітхала?»
Але коли я уважно подивилася на водія, сумнів розвіявся.
Він був лисий, з сивиною, у зморшках, із помітним животиком – виглядав набагато старшим!
Та все ж я не втрималася й запитала:
— Вибачте, ви ж вчилися у школі №35?
— Так, точно! – усміхнувся він.
— А якого ви року закінчили?
— 1982-го… А чому ви питаєте?
Тоді я випалила:
— Ми ж з вами однокласники!
Він уважно подивився на мене…
І тоді…
ЦЕЙ ЧОЛОВІК…
ЛИСИЙ,
З СИВИНОЮ,
У ЗМОРШКАХ,
З ТРОХИ НАДЛИШКОВОЮ ВАГОЮ,
ІЗ ВТОМЛЕНИМ ПОГЛЯДОМ І ПОВІЛЬНОЮ ХОДОЮ…
ПИТАЄ:
— А ви в нас що, викладачкою були, шановна?
—
😑
Після того дня я перестала судити про людей за зовнішнім виглядом.
Але зізнаюся… наступного разу я доклала більше зусиль, щоб гарніше виглядати! 😉
—
Скажіть, ну хіба це не трохи прикро? 😆
