**Дружити чи не дружити?**
Тату, ну чого ти викручуєшся як мала дитина! Я ж тобі не в Міністерство дурнів пропоную записатися, а в «Однолітків», вже сорок хвилин Олег марно намагався оцифрувати батькову особистість і запустити його, як цифрового пескарика, у безмежний океан соцмереж. Але той опирався.
Не треба мені нічого! батько ховав кнопковий телефон, на який прийшов уже десятий код активації. Самі там у своїх мережах, як коропи, плигайте, а мене не чіпайте. У мене й без того залежностей вистачає навіщо ще одна?
Для спілкування, тату. Знайдеш своїх однокласників, сослуживців, побратимів, будеш з ними балакати
Не дай Боже! у жаху батько викинув телефон у вікно. Та той, слава Богу, не розбився поверх був перший. Там половина вже на тому світі! Встигну я ще з ними поспілкуватися.
Ну так інша ж половина жива. Ось із нею й веди бесіди. А то, крім мене й Оленки, тільки з телефонними шахраями базікаєш.
І на відміну від вас, вони мене слухають! Вчора з менеджером Катрусею з виправної колонії 7 три години проговорили. Знаєш, як їм важко додаткові послуги громадянам пропонувати після відбою?
Ти можеш хоча б спробувати? Один тиждень. Обіцяю: якщо не сподобається, я від тебе відчеплюся.
Гаразд. Але тоді ти зі мною на футбол у травні підеш, поставив умову батько.
Я тобі вже казав, що під час матчу буду у Львові через роботу, ці слова Олег вимовив вже надворі, шукаючи телефон у кущах біля підїзду.
Ти сказав, що, може, й не поїдеш, висунувся у вікно батько.
Може, й не поїду. Я тобі пізніше скажу. Усе, дай мені пять хвилин, я зараз усе організую. Будеш, як нормальна людина, з усім світом спілкуватися.
Син повернувся з знахідкою й сів за старенький компютер.
Потрібен мені, цей ваш світ
Ти щось сказав?
Реєструй давай, цифровий ділок.
Ідею з «Однолітками» довго просувала дружина Олега, якій свекор любив подзвонити у найнепідходящий момент і завести розмову на півгодини. По-перше, нехай іншим розповідає свої нудні байки по сто разів на день. А по-друге, може, рідше виходитиме на вулицю. А то цих дідусів вічно тягне кудись у захід сонця. Підуть за хлібом по акції і шукай їх потім по всій області з собаками.
Ти взагалі-то про мого батька говориш, нагадував Олег.
Ну так я по своєму суджу, зараз же парирувала дружина.
На цьому суперечка зазвичай закінчувалася.
Олеже, тут якийсь невідомий субєкт у друзі проситься, подзвонив того ж вечора схвильований батько.
Так чудово ж! Ось і додай його в друзі, будете спілкуватися.
Олеже, я цю фізіогномію вперше бачу. Звідки він взагалі про мене дізнався? Я ж навіть не гуляв у цих ваших мережах. Що за нахабство от так без запрошення заходити на чужу сторінку?
Ну ми ж з тобою заповнювали дані: місце навчання, роботи, служби, інтереси. Можливо, ви з ним в одній школі вчилися
Олеже, коли це було-то? Тисячу років тому?
Ну, значить, мамонта разом у печері розділували. Ти спробуй, побалакай. Може, знайдете спільні теми. Усе, тату, мені працювати треба.
Ох, Олеже, знайшов мені геморой
Наступний дзвінок батька роздався лиОлег глянув на екран телефону, де линуло повідомлення від свого нового «друга» з Калінінграда: «Привіт, друже, я вже в аеропорту, чекаю на тебе з кавою та марципаном», а потім тихо розсміявся, бо зрозумів, що тепер його власне життя стало таким же дивним і непередбачуваним, як і батькове.
