Для Ірини Павлівни було звичною справою прокидатись о шостій ранку. Зазвичай її будила собака Арчі, щоб піти на прогулянку. Проте той ранок був геть інший. Квартиру жінки заполонила meртвa тиша. Більше не було чутно ні шуму лап улюбленця, ні цокання годинника. Здавалось, неначе увесь світ навколо 3aвmер, залишивши жінку на самоті.
Вчора сталась велика траreдія у житті пані Ірини — 3агuнула улюблена собака Арчі. Дванадцять років вона була єдиним вірним другом жінки. Здавалось, лише Арчі міг зрозуміти та розрадити її. Він замінив Ірині Павлівні сім’ю, яку вона втратила…
Проте тепер жінка залишилась геть сама. Її заполонило гнітуще відчуття самотності. Пані Ірина проплакала всю ніч, адже за останні роки саме Арчі став тим, ради кого вона жила. Тепер же жінка не бачила жодного змісту свого існування. Вона навіть рідному сину не потрібна…
З Олегом жінка не спілкується вже дуже давно. Він бува телефонує привітати її зі святами, але відразу поспішає завершити розмову, посилаючись на сильну зайнятість. За останні десять років син навіть ні разу не заїхав провідати матір, хоча й живуть вони в одному місті.
«Як же все дійшло до такого?» — запитала Ірина Павлівна і тяжко здихнула. Ну звісно ж вона пам’ятала, з чого саме все почалось. І через це жінці було ще сумніше. Вона стільки зробила для сина, а він так легко викреслив її зі свого життя.
Пані Ірина заплющила очі та поринула у важкі спогади.
Коли Олежик народився, здавалось, вони з чоловіком були найщасливішими на цілому світі. Мабуть, не знайшлося б людини, яка не захоплювалася відносинами у їх сім’ї. Проте, коли сину виповнилось шість, сім’ю спіткало страшне горе — голова сім’ї загинув у ДТП. Тепер Ірина Павлівна була змушена працювати вдвічі більше, щоб забезпечити сина. Крім того, жінка намагалась йому приділяти достатньо часу та дарувати всю свою любов та ніжність.
Лише коли сину виповнилось шістнадцять, жінка дозволила і собі побути хоч трішки щасливою. У неї зав’язались романтичні стосунки з їх сусідом, але вона боялась розповісти про них сину. Спершу вони зустрічались таємно, але потім чоловік наполіг, щоб розповісти Олегу. Така новина в край не сподобалась сину і він змусив матір зробити складний вибір — або він, або коханий чоловік. Спершу пані Ірина категорично відмовлялася обирати між дорогими людьми, але тоді син дорікнув, що своїм вчинком вона наплювала на пам’ять про батька. Не витримавши мук совісті, Ірина Павлівна розірвала стосунки.
Пройшов час, Олег закінчив школу та вступив до університету, де згодом познайомився з майбутньою дружиною Софією. Ірина Павлівна страшенно раділа за сина і була готова на все заради його щастя. Тому, коли Олег попросив розміняти їх трикімнатну квартиру на дві менші, вона погодилась. Ось так вона перебралася у скромну однокімнатну квартиру, а двокімнатна дісталась дітям.
Згодом в родину прийшло велике щастя — у пари народився син. Невістка мріяла побудувати успішну кар’єру, тому відразу після народження дитини вийшла на роботу, а усі обов’язки по вихованню внука на себе взяла пані Ірина. Їй довелось вийти на пенсію.
Так пролетіли три роки — настав день народження пані Ірини.
У той день жінка отримала найкращий подарунок — маленьке щеня лабрадора. Ірина Павлівна була на сьомому небі від щастя, адже завжди мріяла про пухнастого друга.
На її свято прийшло дуже багато гостей і весь дім наповнився радістю. Проте той день став доленосним і для їх стосунків з дітьми. Не бажаючи того, жінка своїми руками перекреслила їх спілкування на багато років вперед.
Невістка допомагала їй накрити все на стіл, поміж то розповідаючи щось про роботу. Вона так захоплено ділилась своїми досягненнями, що Ірина Павлівна не витримала: «Ох, Софійко, ти б краще той час на сім’ю потратила! Син вже скоро тебе перестане впізнавати! І Олежику потрібна жінка, яка буде вдома створювати сімейний затишок, а не пропадати цілий день на своїй роботі.» Здивована невістка вислухала Ірину Павлівну, але нічого не відповіла.
Коли всі гості стали розходитись, Софія підійшла до свекрухи та сказала: «Знаєте, я думаю ви маєте рацію. Мені й справді не завадить приділити більше часу сину. Проте вашої допомоги ми більше не потребуємо!»
На другий день Ірина Павлівна вирушила в гості до дітей, щоб помиритись. Двері їй відчинила невістка і навіть на поріг не впустила. З кам’яним лицем вона повторила, що їм більше не потрібна жодна допомога свекрухи, а особливо у питаннях, що стосуються онука. Не сказавши більше ні слова, Софія захлопнула двері прямо перед носом Ірини Павлівни.
Повернувшись додому жінка зателефонувала сину, щоб з’ясувати у чому справа. Проте син лише сказав, що все добре і поклав слухавку. Пані Ірина не витримала та гірко заплакала. Розрадою став Арчі, якого потрібно було вигуляти. Маленьке щеня було таке грайливе, що за розвагами жінці навіть вдалось на час забути про свої проблеми. Тоді життя жінки круто змінилось — до сьогоднішнього дня вона так і не бачила ні дітей, ні онука.
Спогади перервав раптовий телефонний дзвінок. Крізь сльози, жінка побачила на екрані ім’я сина та поспішила відповісти. Не встигла вона й рот відкрити, як почула: «Мамо, привіт. У мене й з голови вилетіло, що у тебе сьогодні день народження. Вітаю! У нас все добре, не хвилюйся. Ну все, давай, мені треба бігти.»
Ірина Павлівна так і залишилась сидіти з телефоном у руках. Вона вже не плакала, а вагалась чи варто передзвонити сину. Раптом він погодиться її вислухати? Вона б розповіла йому про смерть Арчі, про те як їй тепер самотньо, а він може розповість щось про онука? А може навіть вдалось би вмовити їх зустрітись? Ірині Павлівні дуже хотілось сказати сину як сильно вона їх усіх любить і як сумує. Вона вже набирала його номер, як раптом відчула сильний біль у серці. Телефон випав з її рук…
Жінку знайшли сусіди через два дні, але було вже надто пізно. На поминках син гірко плакав, шкодував про марно втрачені роки та дурні образи, картав, що його не було поруч, але змінити щось було вже неможливо…
