-Янусю, ти не переживай, а просто скажи що тобі потрібно, а ми вже подаруємо тобі. – розпиналась свекруха. – Ти відпочивай, маленьку доглядай, а про все інше ми потурбуємось.
-Дякую, Лідія Степанівна, але мені краще дайте гроші, а я вже там додам та куплю все що потрібно. – Яна, яка лише два дні тому народила сина назвала фірму та модель коляски та продовжила розмову зі свекрухою. – Мені іншої не потрібно, бо ця легка, компактна та зі складним корпусом, тобто і в ліфт і в коридор поміститься легко. Ну і мені не доведеться важкості носити, тим більше мені це заборонено. Плюс до того там йде автокрісло в комплект!
-Добре, але повтори ще раз, я запишу і завтра поїдемо купити. – сказала свекруха чітко налаштувавшись на придбання коляски для такого довгоочікуваного онука. – Мені нічого не шкода для малятка!
Але як виявилось для Лідії Степанівни не шкода лише на словах, бо ж як тільки вона побачила ціну на коляску – різко пошкодувала про свої слова «нічого не шкода». Коляска, яку вибрала Яна коштувала вісімнадцять тисяч. Вісімнадцять! Лідія Степанів вирішила, що занадто великі запроси в її невістки, бач коляску за майже двадцятку тисяч хоче.
-Та я їй скоріше куплю губозакочуючу машинку, ніж візочок за вісімнадцять тисяч! Взагалі вже запити кидає як не знаю що. –обурено розповідала чоловіку жінка. – Іншими словами зробимо так: я даю чотири тисячі, ти підкинеш ще дві тисячі, по братах і сестрах та двоюрідних позбираємо і купимо їй нормальну коляску, а не те чудо за вісімнадцять тисяч.
-Ага, а там вже як будемо дарувати, то не зможе відмовити, бо ж дарованому коню в зуби не дивляться.
Позбирала Лідія Степанівна з рідні грошей та зібрала десять тисяч. Ну і пішла з радістю вибирати візочок невістці. І вибрала, правда важчу за ту що хотіла Яна і без автокрісла в комплекті, але ж «Там така хороша та велика люлька! А автокрісло не потрібне, в них ж немає машини, а як треба буде з кимось поїхати – то на ручках повезуть. Не бачу проблеми. Точно має сподобатись Яні!» думала жінка, але те що вона думала і реальність не співпало.
Забирали Яну з пологового та вітали з народженням сина, батьки, друзі та знайомі дарували конверти з грошима як і просила Яна, крім родичів зі сторони чоловіка і тоді ж їй презентували породіллі коляску. І замість очікуваної радості та подяк хитрі родичі отримали розчароване лице Яни.
Ба навіть більше, в неї аж сльози потекли від побаченого. Добре, що в когось з друзів в машині було автокрісло для малюка, бо неподалік чергували інспектори та безжалісно виписували штрафи за порушення серед яких було і відсутність автокрісла для малюка.
-Мда свахо, яка ж у вас примхлива донька… — розчаровано хитала головою Лідія Степанівна. – Я все розумію, роди, втома, гормони і таке інше, але її витівка – це вже занадто. Ми вчора ЦІЛИЙ ДЕНЬ вибирали візочок, а вона навіть з вихованості не подякувала. – обурилась новоспечена бабця.
Приїхавши до будинку молодих батьків зіткнулись з проблемою – візок не влазив у ліфт. Ну ось ніяк і все. Тоді свахи взяли її та почали нести коляску на четвертий поверх. А виявилось, що коляска набагато важча, чим думала Лідія Степанівна. Настільки, що вона, міцна здорова жінка не могла її нести за умови допомоги свахи.
-Ну і що, свахо? М? Як тепер моя донька має зносити та назад затягувати цей танк? Ану розкажи, бо дуже цікаво. А Яні зараз не можна важке тягати після Кесаревого розтину. – розлючено запитала Софія Арсенівна, мама Яни.
Дібравшись потрібного поверху постала друга проблема: в Яни з чоловіком Богданом квартира-студія і як виявилось в коридорі не буде взагалі місця, якщо завести цей візок, який більше схожий на танк чи позашляховик.
-… — Яна подивилась на це все та важко зітхнула. – Дякую звісно, Ліда Степанівна, але я не можу прийняти ваш подарунок, я не зможу справлятись з цим… візочком, бо він набагато габаритніший та важчий, я його навіть возити спокійно не зможу. Тому я вас просила дарувати гроші. Я би змогла купити ту, що хотіла завдяки грошам, які подарували батьки, друзі і які ви витратили на цей візочок. Здайте, будь ласка, його назад в магазин чи можливо подаруйте комусь.
Так як коляску подряпали, коли намагались запхати до ліфта і через це в магазині її прийняти назад відмовились.
-Ну в мене невістка звісно! Що за молодь! Чесне слово? І що я з цим візочком зроблю? Куди подіти маю його? Невдячна ця Яна! Я знала, що всі невістки такі, але вірила в Яну, а вона!…
Ось так молода матір стала винною та невдячною за непотрібний та незручний подарунок, який захотіла на власний розсуд подарувати свекруха, хоча її просили зовсім про інше…
