Вересень видався теплим, сухим, сонячним. Низьке осіннє сонце сліпило в очі, особливо до вечора. Богдан опустив сонцезахисний козирок перед собою. Він-то високий, козирок рятує його від сліпучого сонця, а от Христина…
Скільки разів пропонував їй залишити машину біля дому. Відвіз би сам її на роботу, забрав би ввечері. Але ж робочий час у них із Христиною не збігався.
— Мені, звичайно, приємно, що ти переживаєш за мене. Але я їжджу акуратно, сам бачив. Не можу без машини, — говорила Христина і ласкаво пригорталася до Богдана.
— Гаразд, тільки обіцяй надягати хоча б сонцезахисні окуляри. Наступного тижня почнуться дощі, похолодає. Хоча, дощ із калюжами та слизьким асфальтом — це теж не найкращий варіант.
— Який же ти у мене турботливий. Усе буде добре. Обіцяю, — урочисто пообіцяла Христина.
Богдан припаркував машину біля дому і звичним жестом глянув на вікна квартири на третьому поверсі. Сонце відбивалося від скла, не розібрати, чи опущені жалюзі. Якщо ні — у квартирі було спекотно, за кілька годин вона нагрівалася до нестями.
Богдан відразу помітив, що машини Христини немає — вона ще не повернулася з роботи. Дивно, не подзвонила, не попередила. На всяк випадок він перевірив телефон. Ні, жодного пропущеного дзвінка чи СМС. Христина закінчувала роботу на годину раніше, і до його повернення зазвичай встигала приготувати вечерю.
Богдан сховав телефон у кишеню, замкнув машину і зайшов у під’їзд.
***
Вони із Христиною познайомилися півтора роки тому. Богдан повертався з роботи і побачив на узбіччі машину з відчиненими дверима, а поруч — тендітну збентежену дівчину. Відразу зрозумів — проколото колесо. Зупинився і запропонував допомогу. Вони познайомилися й почали зустрічатися.
Христина жила на орендованій квартирі. Тендітна, маленька, горда й незалежна. Поруч із нею він відчував себе сильним і досвідченим чоловіком. Йому хотілося її захищати, а Христина сердилася, вважаючи себе дорослою і самостійною. Незабаром він запропонував їй переїхати до нього. Навіщо викидати гроші на оренду, якщо вона й так ночує у нього?
Богданова квартира, звичайна холостяцька берлога, завдяки Христині поступово змінилася. ЗнВідтоді Богдан навчився жити знову, знаходячи вірність у дрібному щенкові й запам’ятовуючи Христинину посмішку уві сні.
