Чекаю на тишу, а отримую галас.
Оленко, я ж просила тільки ми, сімєю! Соломія, стоячи біля плити, обернулась до доньки, стискаючи в руці деревяну ложку. Голос її тремтів від дражливості, але вона намагалася говорити спокійно.
Оленка, сидячи за кухонним столом, гортала телефон, не підводячи очей. Її темне волосся було зібране у недбалий пучок, а на обличчі читалося легке роздратування.
Мам, ну що ти починаєш? вона хитнула головою, не відриваючись від екрану. Це ж твій день народження! Пятдесят років ювілей! Ну не можна ж просто чаю випити та розійтися. Я вже всіх запросила.
Кого всіх? Соломія завмерла, ложка в її руці похитнулася. Олюню, я ж казала: ти, Богдан, діти. Ну, може, тітка Марія. Хто ще?
Оленка нарешті підвела голову, закрутивши очима.
Та всі, мам! Тітка Марія з дядьком Петром, їхній син із дружиною, бабуся Катерина, мої подруги з чоловіками, пара сусідів. Ой, і ще твої колишні колеги зі школи. Вони самі напросилися, коли дізналися.
Соломія відчула, як кров прилила до скронь. Вона повільно поклала ложку на стіл і витерла руки об фартух.
Оленко, ти серйозно? Я півроку просила один день тиші! Один! А ти мені тут весілля влаштовуєш?
Мам, не драматизуй, Оленка підвелася, поправляючи джинси. Люди хочуть тебе привітати. Ти що, їх виженеш? Розслабся, я все організую. Ти тільки торт спекти, добре? Твій фірмовий, із кремом. А я за салатами та іншим подбаю.
Соломія розплющила рота, щоб заперечити, але Оленка вже вийшла з кухні, кинувши напослідок:
І не бурчи, мам. Це твій свято!
Двері захлопнулися, і Соломія залишилася сама. Вона подивилася на каструлю з киплячим бульйоном, на купу немитого посуду в мийці і відчула, як усередині щось стискається. Пятдесят років. Вона мріяла про тихий вечір: затишну вечерю з донькою, зВона мріяла про тихий вечір: затишну вечерю з донькою, зятем та онуками, теплий плед, старі фотографії але замість цього був лише гул чужих голосів, що розповзалися по її хаті, як тіні.
