Брат чоловіка попросив орендувати мою квартиру, поки вони роблять ремонт я відмовила.
Передай, будь ласка, оселедці під шубою, попросив Сергій, широко посміхаючись і розвязуючи ремінь на штанах. Ох, мамина їжа смакує, а у нашої Одарки тільки магазинні пельмені варити.
Світлана, дружина Сергія, сиділа навпроти, кинула в чоловіка палаючий погляд, та мовчала, лише гучно клацнула виделкою об тарілку. За столом у квартирі тещі, Ніни Петрівни, панувала звична атмосфера недільного обіду: галас, дзвін посуду, фонова телепрограма і душний запах смаженого мяса.
Ольга підсунула салатничку дружині, намагаючись не задирити ліктем свого чоловіка, Дмитра. Він сидів тихо, вмостившись у тарілку, і підозріло старанно пережовував шматок хліба. Ольга знала цей погляд бігаючий, винуватий. Зазвичай його таке обличчя зявляється, коли він забуває сплатити інтернет чи випадково подряпає бампер машини.
До речі, Дімо, Оля, Сергій вкинув собі величезну порцію салату і, не розмякшуючи, продовжив. Ми з мамою і Одаркою посовещалися і вирішили. Потрібно робити капітальний ремонт. У нашій трирозовій квартирі живеться неможливо: труби протикаються, проводка іскриться, а шпалери ще від попередніх господарів вішаються. Бригада приїде з наступного понеділка.
Молодці, ввічливо кивнула Ольга, роблячи ковток компоту. Ремонт гарна справа, хоч і витратна. Вітаю.
Ось саме! Сергій розмахнув виделкою. Масштабне діло. Стіни зносити будемо, підлогу заливати. Жити там з дітьми неможливо пил, бруд, цемент. Тому будемо жити у вас.
Ольга поперхнулася компотом, закашлялася, Дмитро тривожно похлопав її по спині, а за столом запанувала тиша, яку порушували лише схлипування Сергія.
Пробач, я не зрозуміла? Ольга витерла губи серветкою і подивилась прямо у очі дружині. У нашій? Це де? У нашій двокімнатній квартирі, де ми з Дімою і так іноді притискаємося?
Не у вашій, відмахнувся Сергій, ніби від назойливої мухи. Навіщо нам тіснитися? У тебе ж є та квартира, бабусина. «Однушка» на проспекті Миру. Вона стоїть порожня. Ось туди ми й поїдемо на тричотири місяці, доки не приберуть основний бруд.
Ольга повільно поставила серветку на стіл. Квартира на проспекті Миру була її особистою, доцифровою власністю, успадкованою від бабусі в занедбаному стані. Ольга три роки вкладала туди кожну вільну гривню, робила ремонт сама, у вихідні, здирала старі газети зі стін, фарбувала, підшаровувала паркет. Тиждень тому вона нарешті завершила облаштування, купила новий диван, повісила штори і планувала здавати житло, щоб швидше погасити автокредит.
Сергію, голос Ольги став холодний, як лід. Квартира на проспекті Миру не порожня. Вона готова до здачі. Я вже розмістила оголошення, і на вівторок заплановані перегляди.
Ой, відміняй свої перегляди! втрутилася Ніна Петрівна, підливаючи синові додатки. Родичі ж просять. Не чужі люди. Що, грошей не вистачає? Не всіх грошей заробиш, а брат є брат. Куди їм з двома дітьми на вокзал?
Навіщо на вокзал? здивувалась Ольга. Є орендне житло, посуточно, помісячно. Ринок нерухомості великий.
Ти баила ціни?! закричала Світлана, до того мовчазна. За клоповий будинок на околиці просять тридцять тисяч гривень! А нам ще будівельні матеріали купувати, бригаду платити. Бюджет у нас розписаний до копійки. Ми не можемо витрачати на оренду, коли у родичів квартира простає!
Ольга перевела погляд на чоловіка. Дмитро скривився, намагаючись стати невидимим.
Діма? кликнула вона. Ти знав про цей «план»?
Дмитро почервонів до коренів волосся і пробурмотав, не піднімаючи очей:
Оля, вони просили… Я сказав, що обговоримо. Я не обіцяв! Просто ситуація складна. Дітям у школі, садочку, район зручний. Може, пустимо? Не чужі ж.
У Ольги всередині все закипіло. Значить, вони вже все обговорили за її спиною, розподілили її майно, вирішили свої фінансові проблеми за її рахунок і поставили її перед фактом, під тарілкою оселедці під шубою.
Отже, так, Ольга випрямила спину. Обговорювати тут нічого. Квартира здається. Мені потрібні гроші, щоб сплатити автокредит. Це двадцять пять тисяч гривень на місяць. Якщо ви, Сергію, готові орендувати її за ринковою ціною будь ласка. Знижку як родичам зроблю заставу не будую.
Сергій перестав жувати і уставив погляд на неї з щирим гнівом.
Ти що, братові гроші брати будеш? Совісті немає? Ми ж ремонт робимо! Нам допомога потрібна, а не твої вимоги!
А мені треба кредит сплачувати. Мій банк не цікавиться вашим ремонтом.
Оля! Ніна Петрівна грохнула каструлю половником. Як тобі не страшно! Я тебе як доньку прийняла, а ти? Меркантильна! У Світланки і Сергія двоє дітей, твоїх племінників! Їм комфорт потрібен! А ти свою халупу жалієш. Що з нею станеться? Поживуть і підеш.
Ніна Петрівна, моя «халупа», як ви сказали, має новенький дизайнерський ремонт, нову побутову техніку і білий диван. Я знаю, як поводяться ваші онуки. Минулого Нового року, коли ми святкували у вас, закінчився розбитим телевізором і розмальованими шпалерами в коридорі. Хто за це платив? Ніхто. «Вони ж діти». Я не пустю їх у квартиру, у яку вклала душу і мільйон гривень.
Ой, мільйон вона вклала! Сергій вскочив з-за столу. Димо, ти чуєш? Твоя дружина ставить тканини і дивани вище рідної крові! Ти чоловік чи що? Скажи їй!
Дмитро жалюгідно подивився на дружину.
Оля, ну можливо вони акуратно будуть. Світлана стежитиме. Справді, важко відмовити. Мама розчарується.
Ольга підвелася, взяла свою сумку.
Мені незручно спати на стелі, Діма. А розпоряджатися своїм майном мені навіть зручніше. Розмова завершена. Квартира не благодійний фонд. Дякую за обід, Ніна Петрівна. Дуже смачно, але апетит зник.
Вона вийшла з квартири під крики тещі і бурмотіння дружини. Дмитро виштовхнувся за нею через хвилину, коли вона вже викликала ліфт.
Оля, зачекай! Не можна так різко! Вони образилися!
Хай образяться. Діма, сідай у машину. Або залишайся тут і обговорюй, який я монстр.
Весь шлях додому вони їхали мовчки. Дмитро дихав, Ольга кипіла. Вечором, коли емоції трохи заспокоїлись, чоловік зробив ще одну спробу.
Зай, я розумію, ти переживаєш за ремонт. Але подивимось, можемо скласти договір. Прописати, що якщо щось зламають куплять нове.
Ольга засміялася, сміх вийшов гірким.
Діма, ти себе чуєш? Який договір? У твого брата взимку снігу не викажеш. Він мені пять тисяч, які позичав на день народження друга два роки тому, і досі не повернув. «Забув». А тут ремонт, техніка. Вони за один тиждень розвалять квартиру, а потім скажуть: «Ми ж свої, вибачте, грошей нема, все пішло на цемент». І я залишуся з зруйнованою квартирою і без грошей. Ні, тема закрита.
Наступний тиждень пройшов у стані холодної війни. Теща дзвонила щодня, то плакала, то погрожувала серцевим нападом, то стидавала. Світлана писала в месенджерах гадки про «зажравшихся київлян», хоча сама жила в Київському центрі десять років. Сергій обрав тактику ігнорування, сподіваючись, що брат притисне уперту дружину.
У вівторок Ольга показала квартиру приємній молодій парі. Хлопціайтішники були в захваті від світлого інтерєру, швидкого інтернету і відсутності бабусиних килимків. Вони підписали договір одразу, внесли заставу і оплату за перший місяць. Ольга зітхнула з полегшенням. Тепер у неї був залізний аргумент: «Квартира здана, живуть люди».
У середу ввечері, коли Ольга повернулася з роботи, вона застала вдома дивну картину. У прихожій стояли дві величезні клітчасті сумки, а на кухні сиділи Дмитро і Сергій. На столі стояла наполовину порожня пляшка горілки.
О, господарка мідної гори! Сергій був уже підвпливом. А ми з братом святкуємо початок нового життя.
Ольга питанням поглянула на чоловіка. Дмитро виглядав винуватим, та й одночасно рішучим алкоголь дав йому фальшиву сміливість.
Оля, ми тут поговорили почав він сплітованою мовою. Сергій пояснив ситуацію. У них там справді край. Бригада завтра стіни розривати починає. Їм реально ніде не жити. Я дав їм ключі.
У Ольги все розвалилося. Світ на мить задрімав.
Які ключі? тихо спитала вона.
Від твоєї квартири. Запасні, які у мене лежали в шафці. Ну, Оля, не злись. Вони лише речі привезуть, а самі поки у тещі переночують пару днів, доки там оселяються. Я сказав, що з квартирантами ти все вирішиш. Договори скасувати. Штраф я сплатю потім.
Ольга перевела погляд на Сергія. Він усміхався, розкинувшись на стільці. Він виграв. Він прогнув брата, плюнув на її думку і тепер сидів у її кухні, святкуючи триумф.
Віддай ключі, сказала Ольга, простягнувши руку до Сергія.
Не віддаю, заржав. Вони вже у Світланки. Вона поїхала туди, підлоги вимити, штори підвішати. А то у тебе там все занадто біле. Діти ж.
Що?! Ольга відчула, як кров приливає до обличчя. Світлана зараз у моїй квартирі?
Ну так. Вона речі розбирає. Ми вже пару коробок відвезли. Дімон допоміг.
Ольга повільно повернулася до чоловіка.
Ти відвіз їхні речі в мою квартиру? Знаючи, що я її здала? Знаючи, що завтра ранок має заїхати жильці?
Оля, жильці підождуть! Дмитро спробував схопити її за руку, та вона відштовхнулася. Знайдуть інші. А це брат! У нього сімя!
Ольга дістає телефон. Руки тремтять, та вона змушена набрати номер.
Алло, поліція? Хочу заявити про незаконний вхід у житло. Так, у мене є документи на власність. Ключі вкрадені. Адреса
Сергій задихнувся горілкою. Дмитро вскочив, перекидаючи стілець.
Що ти твориш?! закричав він. Яка поліція?! Це ж Світлана!
Мені байдуже, хто це, промовляла Оля в трубку, не відводячи очей від чоловіка. Я вже їду з нарядами. Виселяйте чужих.
Вона скинула виклик і подивилася на родичів.
У вас є півгодини, щоб подзвонити Світлані і сказати їй, щоб вона вийшла разом зі своїми баулами. Якщо коли я приїду з поліцією, вона буде там я подам заяву про крадіжку ключів і взлом. І повір, Сергію, я це зроблю. А ти, Діма
Вона замовкла, глянувши на людину, з якою прожила пОля, залишивши позаду крики та обіцянки, впевнено підняла ключі, вийшла з квартири і поїхала на роботу, знаючи, що її свобода тепер її найцінніший капітал.
