Анні на днях виповниться 82. Ноги ледь слухаються її. Єдиний син, який покинув її п’ять років тому, досі не з’являвся. Нікому купити хліба. Сама не знає, як перебивається. Хата далеченько від села. Проте Бозя любить її і посилає їй хлібину випадковими перехожими, що мандрують до лісу. І Анна за те вдячна — посилає щоденно молитви.
А що їй ще робити? Очі, здавалося, передивилися вже усі сни, які можуть наснитися в такому віці. Рукам уже не підкоряється майже ніяка робота. Ще два роки тому могла сама сапати город і садила для себе грядку картоплі й трохи іншої городини. А зараз і на те нема сил. Лишень вуста ворушаться в молитві.
Анна не нарікає. Вона звикла до самотності. Для неї свято, коли хтось загляне до неї в хату і поділиться чим Бог послав. Жінка дякує передовсім Богові, а потім гостям, що не оминули її хати. Питає, що там у великому світі діється. Скрушно зітхає і далі перебирає зашкарублими пальцями вервицю. Складає молитви за тих людей, що жертвують їй щось поживне. Потім за мир у світі, бо надто якось тривожно стало в світі. Навіть тут, на її хуторі. Анна навчилася ловити дух настрою у своїх гостей.
А ще щедрі молитви складає за сина. Дасть Бог, навернеться її Богдан і відвідає свою стареньку матір. Бодай перед відходом у інший світ хотіла його дуже побачити. Дуже! Мабуть, і її вина в тому є, що не навчила його шанувати матір. Не навчила його любити людей. У серце, в якому нема любові, вселяються всілякі біси. Вона тепер це точно знає. Тому й вимолює в Бога прощення для свого сина.
Життя Анни не легке. Живе завдяки тим добрим людям, що не покидають її напризволяще. А ще жінка не втрачає надії і віри, що її син повернеться, приїде до неї. І це буде найщасливіший момент у її житті. Поки що вона вітає кожного старечою усмішкою та вдячністю за доброту та підтримку, яку вона отримує від навколишніх людей.
Так, знаходяться добрі люди, які піклуються про Анну і надають їй допомогу. Їхня щирість та турбота вносять радість в життя цієї старенької жінки. Анна відчуває вдячність до цих людей, які роблять її дні кращими та значущими. Її середина сповнена любові та підтримки, і це додає їй сили для продовження земного шляху. Вона вірить, що навіть у важкі часи, коли здається, що немає виходу, доброта і людськість завжди здатні перемогти. Лиш би людські серця були відкритими до любові.
***
Богдан навідався у рідне село, коли мамина душа відлетіла в ирій. На даху похиленої хати лелеки звили своє гніздо. Можливо, це була душа самої Анни, очі якої так невтомно впродовж тривалого часу виглядали сина. Богдан не став заходити до хати. Лишень дошкою навхрест навіщось забив вхідні двері, наче поставив крапку. І завернув до села, де на нього чекала його автівка.
