Орися у своїх тридцять п’ять вважала, що не відчує жіночого щастя, але доля розпорядилася інакше, ніби в дивному сновидінні. Вони зійшлися, коли обом було вже майже сорок років. Тарас був уже три роки вдівцем на той час. Орися ніколи не була заміжньою, але сина народила. Як кажуть в народі народила для себе. По молодості мала стосунки з гарним чорнявим Ігорем, наобіцяв одружитися, зачарував молоду Орисю. Вона і повелась на обіцянки, які виявились порожніми. Як згодом виявилось, залицяльник з міста був одруженим.
До Орисі навіть приходила Ігорева законна дружина просити, аби дівчина не розбивала чужу родину. Молода недосвідчена Орися здалась. Але дитину вирішила залишити.
Так і сталось. Народила Орися Ярослава. І став син для неї єдиною розрадою та втіхою. Ярослав був у неї добре вихованим, гарно вчився. Після закінчення школи вступив до економічного університету. Тарас декілька разів навідувався до Орисі. Пропонував зійтись. А жінка все вагалась, хоча Тарас їй подобався. Орися якось соромилась власного сина і почуття стати нарешті щасливою. Одного вечора Ярослав вирішив поговорити з мамою. Сказав, що він не проти: «Я, мамо, все одно дома вже не житиму. Дядько Тарас надійний чоловік. Тільки щоб не ображав тебе. Мені головне, щоб ти була щасливою.» Син Тараса був теж не проти.
Так і стали жити собі, немов у химерному видінні. Розписалися, зробили невелике свято. Орися працювала в сільській бібліотеці, а Тарас агрономом. Все робили разом. Вели домашнє господарство, тримали худобу, обробляли город. Любили та поважали одне одного, шкода, що Бог не дав їм спільних дітей.
Обох синів одружили, внуків діждалися. Щоразу на свята готували гостинці для дітей та онуків. Домашні яйця, молоко, сметану, свинину та курятину. На свята у їхній хаті збиралось дуже багато гостей. Тоді Тарас з Орисею сиділи за столом, тішились. Й раділи, що їм є з ким святкувати.
Тільки вечорами, коли літнє подружжя лягало спати, кожен тихенько собі думав: залишити цей світ першим І не почуватись ніколи самотнім, ніби зникаючи в безмежному тумані.
Роки брали своє. І одного разу біда таки підкралась Зранку Орисі стало зле, коли вона саме почала варити борщ на кухні, і все навколо закружляло в дивному вихорі. Літня жінка впала. Тарас за допомогою сусідів викликав швидку допомогу. Лікарі сказали, що Орисю розбив інсульт. Всі функції були на місці, крім однієї. Більше Орися не змогла ходити. Ярослав з дружиною приїжджав провідати матір. Дав кілька гривень на ліки, і поїхав.
Найняв Тарас машину, як дружину з лікарні виписали, занесли із сусідом у хату.
«Все буде добре, втішав дружину, ти тільки живи. Хоч сиди та розмовляй зі мною. Тільки живи. А я все зумію. Тільки не покидай мене, моя голубко!»
Тарас гарно доглядав за дружиною. Через місяць вона пересіла у крісло. Допомагала йому на кухні. Все і далі робили разом. Чистили картоплю та моркву, перебирали квасолю. Навіть пекли хліб. По вечорах Орися та Тарас обговорювали, як будуть далі жити. Зима попереду. А в Тараса сил дрова рубати нема.
Може б діти нас забирали на зимівлю до себе, а весною і літом ми б могли дати собі раду
На вихідних приїхав Ярослав з дружиною. Невістка Оксана, оглянувши всю кімнату, зробила висновок:
Доведеться вас, голубки, розділити. Матір ми заберемо на наступний тиждень. Нехай я кімнату підготую. І приїдемо.
А як же я? ніяково прошепотів Тарас. Ми ж ніколи не розлучались. Діти, як же так.
Ну то було раніше, коли ви сили мали на господарку, і могли самі себе обійти, а зараз все інакше. Нехай вас теж син забере до себе. Разом вас ніхто забирати не буде.
Ярослав з дружиною поїхали додому. Тарас та Орися гірко зітхали, і думали як бути далі. Кожен із них, засинаючи, мріяв не прокинутися, щоб не бачити всього цього.
На наступні вихідні приїхали обоє синів. Заходились збирати речі. Тарас сидів біля ліжка Орисі. Все дивився на неї, згадував їхні молоді роки, що пливли як примари. І плакав Притулився до хворої дружини. І прошепотів:
«Пробач, Орисю, що все так у нас сталось Десь ми недогляділи у вихованні дітей. Розділяють нас як непотрібних кошенят. Пробач. Люблю тебе»
Орися хотіла погладити рукою щоку чоловіка, але рука здавалася важкою і далекою, вже не мала сил Тарас пішов, витираючи рукавом сльози. А, сівши у машину, вже і не витирав
Потім син з дружиною та сусідом заходились збирати Орисю, закрутили її в ковдру, що здавалася пеленою сну, і в ній почали виносити з хати вперед ногами. Хвора жінка подумала, що це дуже символічно Орися і не пручалась, її не стало, коли поїхав Тарас. І хвора жінка тільки хотіла недожити до вечора.
Минув тиждень. Погожого осіннього дня, саме на Покрову їхня мрія збулась. Орися і Тарас зустрілись в іншому світі, де все зливалося в одне, без самотності і болю.Орися у своїх тридцять п’ять вважала, що не відчує жіночого щастя, але доля розпорядилася інакше, ніби в дивному сновидінні. Вони зійшлися, коли обом було вже майже сорок років. Тарас був уже три роки вдівцем на той час. Орися ніколи не була заміжньою, але сина народила. Як кажуть в народі народила для себе. По молодості мала стосунки з гарним чорнявим Ігорем, наобіцяв одружитися, зачарував молоду Орисю. Вона і повелась на обіцянки, які виявились порожніми. Як згодом виявилось, залицяльник з міста був одруженим.
До Орисі навіть приходила Ігорева законна дружина просити, аби дівчина не розбивала чужу родину. Молода недосвідчена Орися здалась. Але дитину вирішила залишити.
Так і сталось. Народила Орися Ярослава. І став син для неї єдиною розрадою та втіхою. Ярослав був у неї добре вихованим, гарно вчився. Після закінчення школи вступив до економічного університету. Тарас декілька разів навідувався до Орисі. Пропонував зійтись. А жінка все вагалась, хоча Тарас їй подобався. Орися якось соромилась власного сина і почуття стати нарешті щасливою. Одного вечора Ярослав вирішив поговорити з мамою. Сказав, що він не проти: «Я, мамо, все одно дома вже не житиму. Дядько Тарас надійний чоловік. Тільки щоб не ображав тебе. Мені головне, щоб ти була щасливою.» Син Тараса був теж не проти.
Так і стали жити собі, немов у химерному видінні. Розписалися, зробили невелике свято. Орися працювала в сільській бібліотеці, а Тарас агрономом. Все робили разом. Вели домашнє господарство, тримали худобу, обробляли город. Любили та поважали одне одного, шкода, що Бог не дав їм спільних дітей.
Обох синів одружили, внуків діждалися. Щоразу на свята готували гостинці для дітей та онуків. Домашні яйця, молоко, сметану, свинину та курятину. На свята у їхній хаті збиралось дуже багато гостей. Тоді Тарас з Орисею сиділи за столом, тішились. Й раділи, що їм є з ким святкувати.
Тільки вечорами, коли літнє подружжя лягало спати, кожен тихенько собі думав: залишити цей світ першим І не почуватись ніколи самотнім, ніби зникаючи в безмежному тумані.
Роки брали своє. І одного разу біда таки підкралась Зранку Орисі стало зле, коли вона саме почала варити борщ на кухні, і все навколо закружляло в дивному вихорі. Літня жінка впала. Тарас за допомогою сусідів викликав швидку допомогу. Лікарі сказали, що Орисю розбив інсульт. Всі функції були на місці, крім однієї. Більше Орися не змогла ходити. Ярослав з дружиною приїжджав провідати матір. Дав кілька гривень на ліки, і поїхав.
Найняв Тарас машину, як дружину з лікарні виписали, занесли із сусідом у хату.
«Все буде добре, втішав дружину, ти тільки живи. Хоч сиди та розмовляй зі мною. Тільки живи. А я все зумію. Тільки не покидай мене, моя голубко!»
Тарас гарно доглядав за дружиною. Через місяць вона пересіла у крісло. Допомагала йому на кухні. Все і далі робили разом. Чистили картоплю та моркву, перебирали квасолю. Навіть пекли хліб. По вечорах Орися та Тарас обговорювали, як будуть далі жити. Зима попереду. А в Тараса сил дрова рубати нема.
Може б діти нас забирали на зимівлю до себе, а весною і літом ми б могли дати собі раду
На вихідних приїхав Ярослав з дружиною. Невістка Оксана, оглянувши всю кімнату, зробила висновок:
Доведеться вас, голубки, розділити. Матір ми заберемо на наступний тиждень. Нехай я кімнату підготую. І приїдемо.
А як же я? ніяково прошепотів Тарас. Ми ж ніколи не розлучались. Діти, як же так.
Ну то було раніше, коли ви сили мали на господарку, і могли самі себе обійти, а зараз все інакше. Нехай вас теж син забере до себе. Разом вас ніхто забирати не буде.
Ярослав з дружиною поїхали додому. Тарас та Орися гірко зітхали, і думали як бути далі. Кожен із них, засинаючи, мріяв не прокинутися, щоб не бачити всього цього.
На наступні вихідні приїхали обоє синів. Заходились збирати речі. Тарас сидів біля ліжка Орисі. Все дивився на неї, згадував їхні молоді роки, що пливли як примари. І плакав Притулився до хворої дружини. І прошепотів:
«Пробач, Орисю, що все так у нас сталось Десь ми недогляділи у вихованні дітей. Розділяють нас як непотрібних кошенят. Пробач. Люблю тебе»
Орися хотіла погладити рукою щоку чоловіка, але рука здавалася важкою і далекою, вже не мала сил Тарас пішов, витираючи рукавом сльози. А, сівши у машину, вже і не витирав
Потім син з дружиною та сусідом заходились збирати Орисю, закрутили її в ковдру, що здавалася пеленою сну, і в ній почали виносити з хати вперед ногами. Хвора жінка подумала, що це дуже символічно Орися і не пручалась, її не стало, коли поїхав Тарас. І хвора жінка тільки хотіла недожити до вечора.
Минув тиждень. Погожого осіннього дня, саме на Покрову їхня мрія збулась. Орися і Тарас зустрілись в іншому світі, де все зливалося в одне, без самотності і болю.
