Блакитна жилка
Як же Дмитро її кохав. З розуму зходив, стояв під вікнами пізніми вечорами, тішився, коли вдавалося побачити її силует. Вона здавалася йому неприступною та недосяжною. Його зворушувала її тендітність, бліда тонка шкіра, крізь яку просвічували блакитнуваті ниточки судин. І він задихався від ніжності та любови.
На шкільній новорічній вечірці Дмитро запросив її на танець. Соломія була нижче за нього, танцювати з нею було незручно. Його трусило, чоло вкрилося потом, а вологі долоні на її стані палали вогнем. Він не міг приборкати хвилювання й горів від сорому, розуміючи, що вона це відчуває. Коли музика стихла, Дмитро відійшов від Соломії і нарешті зміг зітхнути.
Його дивувало, чому інші хлопці не закохані в неї.
Наприклад, Сашкові подобалася огрядна Мар’яна з довгими міцними ногами. Коли Мар’яна бігала по стадіону на уроках фізкультури, височіючи над іншими дівчатами, її хвіст, високо зав’язаний на потилиці, гойдався з боку в бік.
Для Дмитра ідеалом жіночої краси була тендітна Соломія. Вона була його нав’язливою мрією, примарою, хворобою. Мама Дмитра не поділяла захоплення сина цією дівчиною. Гарненька, та хирлява якась. Вона поділилася з батьком своїми побоюваннями.
— Із цим треба щось робити. Треба відволікти його від цієї сухорлявої. Не пара вона йому. Не зрозуміло, що у неї в голові. Якась неземна, занадто тендітна. Яка з неї дружина й господиня? Ім’я теж незвичне, не наше. Умови його поїхати вчитися в інше місто, до Львова, наприклад. Лише б подалі від неї.
Батько підтримав, поговорив із сином по-чоловічому. Сказав, що у Львові більше можливостей, що після престижного університету його чекає велике майбутнє. Що вони готові навіть оплатити навчання, якщо він не вступить на бюджет. І Дмитро погодився.
Над ліжком у гуртожитку він повісив фотографію Соломії, збільшену зі шкільного знімка. Але Соломія залишилася вдома, а Дмитро був молодий. Він набирався чоловічого досвіду, зустрічався з дівчатами, а образ тендітної однокласниці зберігав у пам’яті та в снах.
Потім він зустрів Олену. Дмитра не трусило від дотику до неї, голова залишалася ясною. Вони розуміли одне одного з півслова. З нею було легко й надійно. І образ Соломії відійшов на задній план.
Після закінчення університету Дмитро одружився з Оленою й залишився у Львові. Мама раділа вибору сина. Усе краще, ніж ця незрозуміла Соломія.
За рік у Дмитра й Олени народилася донечка Марійка. Від любові до малечі Дмитро збожеволів. Варто було їй чхнути, як він готовий був підняти на ноги всю львівську медицину. А Соломія лишилася мрією з давньої шкільної юності.
— Батька поклали до лікарні. Операцію робитимуть. Не знаєш, як буде, приїжджай, — подзвонила одного разу мати й попросила Дмитра приїхати.
Марійка застудилася, і Олена з донечкою залишилися вдома. Та й не до них там було. Дмитро взяв відпустку за свій рахунок і поїхав один.
Львів проводжав його дощем із снігом, а рідне місто зустріло сонячною теплою погодою й золотим листопадом. Батько брав себе в руки, не піддавався паніці.
ОпераціОперація пройшла вдало, і батько швидко одужував, а Дмитро, стоячи біля вікна в лікарні, згадував про блакитну жилку на скроні Соломії, яка тепер була лише далеким спогадом, немов осіннє листя, що впало на землю і вже ніколи не повернеться на гілки.
