Не хочу більше жити з вами! Вам все не так! з обуренням і образою в голосі сказала Соломія, дивлячись на маму. Добре, коли я була дитиною: туди не ходи, того не роби. Але, мамо, мені вже двадцять! Двадцять! Я вже два роки повнолітня.
То якщо доросла, Соломіє, і не хочеш з нами жити, шукай роботу, знімай і оплачуй окреме житло. Отакий тобі, доню, мій материнський вердикт.
О, цікаво як! фыркнула Соломія. То вчись, не гуляй, не відволікайся на тусовки, а тепер, бач, вже йди працюй. А про навчання, то дарма? А допомогти доньці, хоч трохи?
Самостійність ти завжди мала, поради наші не питаєш, вставив тато. То якщо хочеш незалежності, починай жити повністю самостійно.
Звісно, це не дуже влаштовувало Соломію. Мама не примушувала її до прибирання й готування, тато платив всі комунальні, купував продукти та часом підкидав гривні на карточку жити так було зручно. Якби ще й менше настанов Але характер не дозволяв поступитися. У родині жартували, наче у Соломії є якась революційна бабця у прабабах. Якщо батьки нарікали на впертість дочки, то й згадували цю історію.
Соломія все ж влаштувалася на роботу й зняла маленьку квартирантку біля університету. Лише тоді вона дійсно зрозуміла, що таке нестача грошей. Те, про що раніше чула у випадкових розмовах в маршрутках чи на базарі, раптом стало її дійсністю: заробітна плата майже вся йшла на оренду, на їжу та проїзд ледь лишалося. Мріяні гучні вечірки відійшли на задній план. Непомітно Соломія почала цінувати свої зароблені гривні, а дехто з «придирок» батьків вже не здавався таким надокучливим.
Раз після роботи вона йшла додому. Попереду йшли два хлопці, гигикаючи й несучи якусь нісенітницю. Соломія похитала головою: і про що вони взагалі думають? Мабуть, ні про що серйозне.
На сходах покинутого магазинчика сиділа стара жінка вона тут завжди була. Мішкувата куртка, поруч жестяна банка, куди перехожі іноді кидали дрібні монети. Зараз, коли всі переходять на картки, в кишенях рідко гавкає копійка. Але Соломія завжди старалася залишити бабусі кілька гривень. Сама не знала чому раніше таких не помічала б.
Попрошайкою бабусю назвати язик не повертався. Не дивлячись на бідний вигляд і жестяну банку, була у ній якась гідність. Вона завжди вдячно кивала, коли хтось допомагав, і спокійно сиділа далі.
Хлопці, проходячи повз, пирхнули, а один ногою копнув банку. Металева банка гуркотом покотилася, монети розсипались на асфальті. Бабуся важко підвелась, почала збирати гроші, долоні тремтіли, але не здавалася.
Що ви робите, недоумки! обурилась Соломія та кинулась на допомогу.
Ті тільки розреготалися і рушили далі.
Ось, тримайте, простягнула Соломія бабусі монети. Ще й це додайте, вона вручила купюру.
Дякую, тихо усміхнулася стара й підняла на Соломію погляд: очі мов у молодої жінки. Я тебе впізнала. Ти часто тут лишаєш гроші.
Погладила пальцями зімяту банку:
Доведеться шукати нову.
Руки її тремтіли, взагалі виглядала не дуже добре.
Ви далеко живете? спитала Соломія.
Ні, бачиш ті пятиповерхівки? Там і мешкаю.
Давайте я вас проведу, запропонувала Соломія. Видно ж, що вам важко.
Серце защеміло Розхвилювалась, жінка обіперлася на Соломію. Дякую. Я тебе не затримаю.
В малесенькій квартирці на третьому поверсі їх зустріли кілька котів. Соломія здивовано полічила аж дванадцять!
Так багато, помітивши вираз обличчя Соломії, бабуся пояснила. Й сама не думала колись мати стільки.
Для чого ж вам їх так багато?
Та не я для них, а я їм потрібна. Без мене загинули б. Капу і Люсю викинули в пакеті на смітник у люті морози. Я винесла сміття знайшла їх. Люся пищала, Капа вже ледь дихала. Пушинку в хлопчаків відібрала, Ромко біля магазину прибився. Феня народила в підвалі забрала й її з кошенятами. А то б потруїли. Як ти вважаєш, я повністю здуріла?
Зовсім ні! зніяковіла Соломія. Просто їх справді багато, їх же годувати треба.
Тому й стою з банкою на сходах, сумно всміхнулась бабуся.
Відтоді вони подружилися. Звучить дивно, але для Соломії світ змінився: вона не могла більше пройти повз. Часто навідувалась до бабусі, яку звали Ольга Артемівна. Розповіла про неї у соцмережах. Неочікувано серед радикальних коментів зявилися й добрі слова й пропозиції допомогти і з кожним разом таких було щораз більше.
Доню, батько якось спитав з підозрою, навіщо воно тобі? Ти ж не фанатка природи ніколи не була.
Тату, тут не любов до тварин. Хоча у нас вдома це й не обговорювалось. Я навіть не думала, що можна завести собіку чи кота. А тепер взагалі дивуюсь, чому? Вона мені каже: «Не коти їй потрібні, а вона їм». І правда Без неї вони всі давно б не вижили.
І що, будеш квартиру котами набивати та біля них сидіти? підняв брови батько. Такі жінки раніше були старими дівахами
Я не набиваю їх! обірвала Соломія. Я хотіла взяти одного, щоб Ользі Артемівні легше було, але господиня квартири проти. Я доросла, вже не дитина, і поганого не роблю.
Але грошей і без того обмаль, занервувала мама. І ще збираєшся їх віддавати незнайомій людині? Вона, може, тебе дурить.
Ні, Ольга Артемівна не така. Якби я про її котів не написала ніхто б і не знав. Не вимагайте від мене відмовитись. У мене просто інше ставлення. Я зустріла людину, яка живе по-іншому.
То ти вирішила сама сидітимеш серед котів, як бабуля? дорікнув тато.
Не всім дано всіх рятувати, зітхнула Соломія. Але ж допомогти вона змогла
Трохи згодом їй вдалося через знайомих і соцмережі знайти родини для чотирьох молодших котиків тих самих кошенят Фені, яких могли отруїти в підвалі. Проте восьмеро залишилися з Ольгою Артемівною вони вже були старенькими, мало хто хотів ними займатися. Й сама господиня настільки звикла до своїх улюбленців, що дуже переживала за них.
Соломійко, як зі мною щось трапиться, не кидай котиків. Сама розумію, прошу про багато Але ріднішої людини у мене немає.
Соломії довго було ніяково питати, чому жінка живе одна. Та одного разу Ольга Артемівна сама із сумом сказала:
І у мене могла б бути вже онучка така, як ти. Не судилося.
Соломія довідалася, що в Ольги Артемівни був син, який залишився без дітей після розлучення, а згодом помер на роботі. Жінка залишилась сама, але не могла проходити повз чужу біду, підбирала слабких і беззахисних…
Одного дня Соломія прийшла до бабусі, але ніхто не відкрив двері. Вона подзвонила до сусідки:
Доброго дня! Ви не бачили Ольгу Артемівну? Може, кудись пішла?
Ой, Соломіє, ніби не мала куди йти Щось мені недобре. Зараз, в мене є ключ
Бабуся спокійно лежала на ліжку ніби спала. Міміка розгладилась, виглядала умиротворено. Коти товклися поруч, жалібно нявкали.
Господи, забрала її душу перехрестилась сусідка. Соломія розплакалась: вперше в житті так гостро відчула втрату.
Як же тепер?.. Що мені робити?.. повторювала вона.
Ось, дивись, на столі для тебе записка
Крізь сльози Соломія розібрала написані старечою рукою рядки: Ольга Артемівна лишила їй квартиру й просила не залишати на призволяще котиків.
«Тільки ти, моя дівчинко, зможеш…» плакала Соломія, читаючи.
Далі почалися юридичні клопоти, яких було б важко владнати без Славка. Познайомились вони через той самий допис про котів. Славко студент-юрист, великий любитель тварин, цікавився волонтерством, допомагав притулкам саме його родина прилаштувала кількох котиків Фені. Його підтримка стала для Соломії опорою у складний час.
Уявляєш, ти тепер з власною квартирою! раділа подруга Оленка. Можеш віддати котів у притулок, Славко допоможе
Оленко, не можу я так. Я ж пообіцяла Ользі Артемівні.
Та вона вже померла! Навіщо тобі морочитися з цими котами! Звільни квартиру, живи спокійно!
Я не можу зрадити Хтось же мусить їм допомогти.
Ти як бабусю взяла стиль життя. Тато твій жартував: так і старою дівкою залишишся. З такими і хлопців не буде!
Немає і не треба… знизала плечима Соломія.
Батьки теж були не в захваті:
Квартира це добре, мама тупцювала по кімнаті. Але ну якесь це все дивне, чи не афера
Бабуся була трохи не в собі, тато зітхнув. Задурила тобі голову, бажала котиками врятувати тебе.
Чому зламала? Вона як могла так і рятувала, зірвалась Соломія.
Котами, не тобою, відмахнулася мама.
Ображена, вона вийшла від батьків. Всі були проти неї, вважали наївною, радили віддати котів першою-ліпшою нагодою.
Соломіє, зачекай! наздогнав її Славко під самою хатою Ольги Артемівни. Привіт! Чого ти така?
Славко, ти ж теж думаєш, що я дурна?
З чого це? не зрозумів хлопець.
Через котів. Всі хочуть, щоб я їх вигнала. Може, ще не пізно і квартиру відмовитись приймати?
Відмовитись? спокійно дивився Славко. Ну хіба хтось інший так переживав би за них? Ольга Артемівна тобі їх довірила, бо знала, що ти не зрадиш. Якби не ти, вони давно були б на вулиці.
Ти не вважаєш, що я наївна?
Ні. Зараз мало чесних людей. Я радий, що маю такого друга! До речі, про котів написав ще раз відгукнулась одна жінка, хоче взяти двох.
Справді? Тільки, Славко, давай перевіримо її…
Потім вони одружилися. З ними лишилось жити четверо котів. Сусідка забрала Ромку:
Він мені завжди подобався, ви ж поруч, допоможете.
Ще одну забрали батьки Славка:
Ми від котів не відвикаємо, сміявся він. З дитинства їх з вулиць носив.
Коли Соломія повернулася з пологового з маленьким Матвійчиком, у коридорі її зустрічали Капа, Люся, Пушинка й Феня всі статечно сиділи рядком.
Ось наші няні! жартував Славко. Чи, може, кото-бабусі?
Привіт, ласкаво посміхнулася Соломія. Сумували? Зараз покладу Митю й почухаю вас, моє вусате спадкоємство!
Жми «Нравится» и получай только лучшие посты в Facebook ↓
