«Допомоги більше не буде, поки вона не покине того дармоїда»: Я сказала своїй доньці бути самостійною
«Доки вона не розлучиться, від нас не побачить жодної копійки»: Я поставила доньці умову допомагатиму лише тоді, коли вона позбавиться цього ледащо.
Щодня наш дім тремтить від скандалів не через мене чи чоловіка, а через зятя. Ця людина, за яку вийшла моя донька, втілення ліні та безвідповідальності. Вже понад рік він не має постійної роботи, обходячись випадковими заробітками, а решту часу просто прокрадає. Моя Соломія тягне на собі всю родину, виховуючи двох малюків у декреті. А він? Він існує.
Звісно, Соломія не може працювати на повну близнюки потребують постійної уваги. Я пропонувала допомогу, але за однієї умови. Так, суворої та чіткої: більше ні копійки, поки вона не розлучиться з цим нахлібником. Бо допомагати їй це, по суті, утримувати його. А я не збираюсь фінансувати чиюсь лінощі.
Від самого початку Антон мені не подобався. Я сподівалася, що це минуться, що вона прозріє. Та на жаль вони одружилися. Молодість, кохання, ілюзії все це затьмарило їй розум. А тепер ми розгрібаємо наслідки.
Ми з чоловіком віддали їм бабусину квартиру. Раніше вона здавалася, і це був наш єдиний додатковий прибуток на пенсії. Але молоді не могли платити за оренду, тож ми поступилися. Я лише попросила зробити невеликий ремонт, щоб дітям було комфортно.
І тут Антон показав своє справжнє обличчя:
Я цим займатися не буду. Я не майстер, я інтелектуал. Нехай це роблять ті, кому платять. Треба наймати професіоналів.
Та на які гроші, скажи на милость? Він і заробляв-то хіба що на цвях. Все, що він вміє, філософствувати та скаржитися на невдачі. Працювати по вечорах? Неможливо. У вихідні? «Треба відпочивати». Він звик, що все йому винні.
Коли я відверто назвала його ледарем, він образився. «Ви до мене несправедливі». А Соломія? Замість підтримати, накинулася на мене:
Через вас ми знову посварилися. Чому ви втручаєтеся?
Я вирішила триматися осторонь. Але попередила чітко: якщо вона сама загнала себе в цю ситуацію, то нехай і вибирається. Не приходь потім з розпростертими руками. Та коли я дізналася, що вона чекає близнюків, мені розірвало серце. Я сподівалася, Антон опамятається, але ні все лишилося, як було. Все впало на нас. Ми закінчили ремонт, шукали ліжечка для малюків, навіть супроводжували Соломію до лікаря. А він? Як і раніше розлягався на дивані перед ноутбуком.
Соломія робила, що могла, але було видно вона починає розуміти, з ким повязала життя. Разом ми ледве-неледве приготували квартиру. Все робили самі. Звісно, він потім купив якісь дрібнички на розпродажу але це не виправдання. Коли у тебе сімя, ти повинен бути чоловіком. Він же просто мешканець у будинку, де все роблять інші.
Потім ми зрозуміли, як вони виживають: вони оформили кредитку. Не сказавши ні слова. Приховували це. А потім дзвінок:
Мамо, ми не витягуємо. Допоможи
Я була в лютості.
Соломіє! Ти народила дітей від чоловіка, який і гвинт не вкрутить! Як ти збиралася все тягнути сама?
У нас просто важкий період
Який ще період? У вас є житло, є батьки, які все на собі несуть. А він? Навіть роботу знайти не може то зарплата мала, то далеко, то графік не підходить!
Мамо, ти не розумієш Він шукає! Просто не хоче працювати за копійки!
Та ми всі живемо за копійки! Ти, твої діти, і він за наш рахунок!
Мені досить. Я відмовляюсь бути дойною коровою. Я сказала їй:
Доки не розлучишся, можеш забути про нашу допомогу. Жодної гривні. Якщо хочеш жити з ним, викручуйся сама.
Вона розридалася.
Ви хочете, щоб мої діти росли без батька?
Тоді я сказала те, що думала давно:
Краще без батька, ніж з таким зразком. Чоловік, який живе за рахунок інших.
Я мати. Але я не жертва. Я хочу, щоб моя донька виховувала дітей з чоловіком, а не з тягарем. Хочу, щоб вона поважала себе. Щоб не благала про допомогу, поки він попиває чай, дивлячись у монітор.
Вона мовчки поклала слухавку, але я знаю колись вона зрозуміє.
